Короткий переказ твору Будинок (Федір Абрамов)

Михайло Прясліни приїхав з Москви, гостював там у сестри Тетяни. Як в комунізмі побував. Дача двоповерхова, квартира п'ять кімнат, машина ... Приїхав - і сам став чекати гостей з міста, братів Петра і Григорія. Показував їм свій новий будинок: сервант полірований, диван, тюлеві фіранки, килим. Майстерня, погріб, баня. Але ті на все це увагу звертали мало, і зрозуміло чому: у голові дорога сестричка Лізавета засіла. Михайло від сестри відмовився після того, як та народила двійню. Не міг їй пробачити, що після смерті сина зовсім небагато часу пройшло.

Для Лізи немає гостей жаданішим братів. Посиділи за столом і пішли на кладовище: провідати маму, Васю, Степана Андреяновіча. Там у Григорія трапився напад. І хоч Ліза знала, що у нього падуча, але все одно стан брата її налякало. А ще насторожило поведінку Петра. Що ж у них робиться? Федір з в'язниці не вилазить, її саму Михайло з Тетяною не визнають, а виявляється, ще у Петра з Григорієм негаразди.

Ліза братам розповідала, та й самі вони бачили, що народ в Пекашіне інший став. Раніше працювали до упаду. А тепер покладене відпрацювали - до хати. У радгоспі повно мужиків, повно всякої техніки - а справи не йдуть.

Для Радгоспник - ось часи! - Дозволили продаж молока. Вранці і годину, і два за ним стоять. А молока немає - і на роботу не поспішають. Адже корова - це каторга. Нинішні не будуть з нею возитися. Той же Віктор Нетеса жити хоче по-міському. Михайло надумав його закинути: батько, мовляв, той, бувало, побивався за спільну справу. «Заразом і Валю з матір'ю вбив, - відповів Віктор. - А я хочу не могили для своєї сім'ї влаштовувати, а життя».

За дні відпустки Петро вздовж і впоперек виходив будинок сестри. Якщо б не знав вживе Степана Андреяновіча, сказав би, що богатир його ставив. І Петро вирішив відбудовувати старий пряслінскій будинок. А Григорій став за няньку Лізин двійнятам, тому що саму Лізу Таборскі, керуючий, поставив на телятник за болотом. Йшла до телятник - назустріч поштову автобус. І першим стрибнув з його підніжки ... Егорша, від якого двадцять років не було ні слуху ні духу.

Дружкам Егорша розповідав: скрізь побував, весь Сибір вздовж і впоперек об'їздив і бабина всякого перебрав - не перерахувати. Богомільний дід Овсій Мошкін йому і скажи: «Не дівок ти губив, Єгорій, а себе. Земля тримається на таких, як Михайло та Лізавета Прясліни! »

«Ах, так! - Розпалився Егорша. - Ну, подивимося, як ці самі, на яких земля тримається, у мене в ногах плазувати будуть». І продав будинок паху-рибнагляду. А в суд на Егоршу, на рідного онука Степана Андреяновіча, Ліза подавати не хотіла. Що ж закони - а вона за законами своєї совісті живе. Михайлу спочатку керуючий Таборскі так подобався, як рідко хто з начальства - діловий. Розкусив він його, коли стали сіяти кукурудзу. Не росла «цариця полів» в Пекашіне, і Михайло сказав: сійте без мене. Таборскі намагався його напоумити: не все одно, за що тобі платять за вищим тарифом? З того часу пішла у них з Таборскі війна. Тому що ловчих Таборскі, але спритний, не схопити.

А тут мужики на роботі повідомили новину: Віктор Нетеса та агрономша написали на Таборскі заяву в область. І приїхало начальство - керуючого чесати. Прясліни тепер дивився на Віктора з ніжністю: він віру в людину в ньому воскресив. Адже він думав, що в Пекашіне у людей тепер тільки і дум, що зашибісь грошенят, набити будинок сервантами, дітей прилаштувати і пляшку розчавити. Тиждень чекали, що буде. І нарешті, дізналися: Таборскі зняли. А новим керуючим призначили ... Віктора Нетесова. Ну, у цього порядок буде, не дарма його німцем прозвали. Машина, а не людина.

Паху-рибнагляд тим часом розрубав Ставровський будинок і забрав половину. Став Егорша підходити до села, перекинув очі до знайомої модрині - а в небі стирчить потвора, залишок помешкання діда зі свіжими білими торцями. Тільки коня з даху не взяв паху. І Лізі загорілося поставити його на колишню пряслінскую, Петром відремонтовану хату.

Коли Михайло довідався, що Лізу придавило деревом і її відвезли до районної лікарні, одразу кинувся туди. За весь вініл себе: не вберіг ні Лізу, ні братів. Йшов і раптом згадав той день, коли на війну йшов батько.