Юліан, інспектуючи свої благодійні заклади, переконується, що все так само брехливо, як раніше. Максим-волхв пояснює учневі, що час його ще не настав, пророкує загибель, але благословляє на боротьбу.

Чиновники відверто саботують укази імператора, вважаючи його божевільним, народ ненавидить його, розпускаються чутки про переслідування християн. вуличний проповідник старець Памва таврує Юліана Антихристом. Юліан чує все це, вступає в суперечку, але навіть силою не може розігнати натовп: проти нього все.

Імператор приходить в напівпокинутий храм Аполлона, де зустрічається з жерцем Горгій і його глухонімим сином - чи не останніми язичниками. Всі спроби Юліана допомогти храму, відтягнути паству до колишніх богам закінчуються невдало; у відповідь на наказ винести мощі християнського святого з території храму «галілеяни» відповідають підпалом (його влаштовують ті самі легіонери Юліана, які наздоганяли його в рейнському лісі); жерця та його сина вбивають.

Юліан, щоб хоч якось відновити свою харизму, виступає в похід проти персів.Початку походу передують погані прикмети, але ніщо вже не може зупинити імператора. Ряд перемог закреслюється одним невдалим рішенням Юліана спалити кораблі, щоб зробити військо максимально мобільним. Імператор з'ясовує, що повірив зраднику; йому доводиться віддати наказ про відступ. По дорозі до нього є Арсиноя, знову переконуюча Юліана в тому, що він - не ворог Христа, а єдиний його вірний послідовник. Юліан роздратований її словами, розмова знову закінчується сваркою.

У фінальній битві імператор смертельно поранений. Новий імператор Іовіана - прихильник християнства; колишні друзі Юліана знову міняють віру, народ у захваті від того, що йому повернуті криваві видовища, фінальна сцена - Арсиноя, Анатолій та його друг історик Амміан пливуть на кораблі, розмовляючи про покійного імператора. Арсиноя різьбить статую з тілом Діоніса та особою Христа. Вони розмовляють про правоту Юліана, про необхідність зберегти іскру еллінізму для прийдешніх поколінь. У їхніх серцях, зауважує автор, «вже було велике радість Відродження».

II. Воскреслі боги (Леонардо да Вінчі) (1900)

Дія роману відбувається в Італії в кінці XV - початку XVI ст.

Купець Чипріан Буонаккорзі, збирач античних предметів, знаходить статую Венери. В якості експерта запрошується Леонардо да Вінчі. Кілька молодих людей (один з них - Джованні Бельтраффіо, учень живописця фра Бенедетто, одночасно мріє і боїться стати учнем Леонардо), обговорюють поведінку дивного художника. Християнський священик отець Фаустіно, всюди бачить Диявола, вривається в будинок і розбиває прекрасну статую.

Джованні надходить до Аеонардо в учні. Той займається будівництвом літального апарату, пише «Таємну вечерю», будує величезний пам'ятник герцогу Сфорца, вчить гідній поведінці своїх учнів. Джованні не розуміє, як його вчитель може поєднувати в собі такі різні проекти, захоплюватися як справами божественними, так і суто земними одночасно. Астро, інший учень Леонардо, розмовляє з «чаклункою» Моною Кассандрою, розповідає їй про персиковому дереві, яке його вчитель, ставлячи досліди, отруює отрутою.Джованні теж часто відвідує мону Кассандру, та переконує його в необхідності повірити в старих олімпійських богів. Молодий чоловік, переляканий радикальністю пропозицій «Білої дияволки» (летіти разом на шабаш і пр.), залишає її. Дівчина ж, натеревшісь чарівною маззю, летить на відьомське збіговисько, де стає дружиною Люцифера-Діоніса. Шабаш перетворюється на вакхічне оргію.

Герцог Моро, правитель Флоренції, жінколюб і сладострастнік, проводить свої дні разом з дружиною Беатріче і коханками - Лукрецією і Чечілія Бергамін.Людовіку Моро загрожує війна з Неаполем, він пробує заручитися підтримкою французького короля Карла VIII. Крім того, він посилає своєму суперникові герцогу Джан-Галеаццо «отруєні» персики, вкрадені з саду Леонардо.

Леонардо пропонує герцогу проекти будівництва соборів, каналів, але вони здаються занадто сміливими, тому здійснити їх нібито неможливо. На запрошення Джан-Галеаццо він їде до нього, в Павії. У розмові з ним Леонардо повідомляє, що він не винен у хворобі свого друга, персики зовсім не були отруєні. Джан-Галеаццо вмирає. У народі ходять чутки про причетність Леонардо до цієї смерті, про те, що Леонардо - безбожник і чаклун. Самому майстру тим часом доручають підняти до купола храму цвях від Хреста Господнього; Леонардо блискуче справляється із завданням.

Шоста книга роману написана у формі щоденника Джованні Бельтраффіо.Учень міркує про свого вчителя, його поведінці. Леонардо одночасно створює і страшна зброя, і підле «Діонісіево вухо», і пише «Вечерю», і будує літальну машину. Леонардо здається Джованні то новим св. Франциском, то Антихристом. Під впливом гарячих проповідей впливового Савонароли Джованні йде від Леонардо, щоб стати послушником у Савонароли.

До самого Савонароле тим часом приходить пропозиція від розпусного папи Олександра VI Борджа стати кардиналом в обмін на відмову від критики папського двору. Савонарола, не злякавшись відлучення від церкви, збирає «Святе Воїнство» - в хрестовий похід проти римського папи-Антихриста.Джованні - учасник Воїнства. Сумніви, однак, не залишають його: побачивши «Афродіту» Ботічеллі, він знову згадує мону Кассандру.

Воїнство громить палаци, пече книги, розбиває статуї, вривається в будинку «нечестивців». Влаштовується величезне багаття, на якому, крім усього іншого, спалюють прекрасне творіння Леонардо - картину «Леда і лебідь».Джованні, приголомшений, не в силах спостерігати цю сцену. Леонардо виводить його з натовпу, учень залишається з учителем.

Леонардо присутня на балу, влаштованому одночасно легковажним і підступним герцогом Моро на честь нового, 1497 року. Герцог метається між дружиною і коханками. У числі гостей - російські посли, незадоволені античними пристрастями італійців. У розмові з Леонардо вони стверджують, що Третій Рим буде в Росії.

Вагітна герцогиня Беатріче, дружина Моро, за допомогою багатьох хитрощів видобуває докази зв'язку чоловіка з фаворитками. Від хвилювання у неї трапляються передчасні пологи; проклинаючи чоловіка, вона