встановлення там статуї Венери. Блукаючи парком, він стикається спочатку з батьком, потім - слухає чиновника Аврамова, який стверджує, що віра християнська забута і що зараз поклоняються богам язичницьким. Цар Петро сам розпаковує статую. Це - та сама Венера, якій колись молився майбутній імператор Юліан і на яку дивився учень Леонардо. Всі присутні зобов'язані вклонитися Венері.Починається розкішний феєрверк. На бочках припливають петровські товариші по чарці - члени Всешутейского Собору, виряженние Бахуса.Вимовляються церемоніальні мови. До загального розмову вступає Аврамов, який заявляє, що язичницькі боги - не просто алегорії, але живі істоти, а саме - біси. Бесіда заходить про помилкові чудеса; Петро наказує, щоб принесли нібито чудотворну ікону, секрет якої він розкрив, а цар показує всім механізм, що дозволяє іконі «плакати». Проводиться експеримент. Гримить грім, починається гроза. Люди в паніці розбігаються; Олексій з жахом спостерігає, як кинута ікона валяється на землі, нікому не потрібна. Хтось наступає на неї, вона розколюється.
В цей же час на іншому березі Неви біля вогнища сидить компанія, що складається з крикунів, втікачів матросів, розкольників та інших маргіналів.Розмова йде про Петра, якого вважають Антихристом; тлумачиться Апокаліпсис. Усі надії покладаються на лагідного спадкоємця - царевича Олексія.
Розмовляли розходяться по домівках. Старець Корнилій кличе свого учня Тихона Запольського (той - син страченого Петром стрільця, що пройшов весь звичайний шлях російського дворянина за царя-теслю: насильне навчання, Навигацкая школа, закордон) бігти з Петербурга. Тихон згадує розмови зі своїм німецьким вчителем Глюком, його бесіди з генералом Брюсом про коментарі Ньютона до Апокаліпсису. Глюк кличе Тихона в Стокгольм - далі йти шляхом Петра. Тихон вибирає Схід і йде зі старцем шукати град Кітеж.
Олексій відвідує напівбожевільним царицю Марфу Матвіївну, вдову Федора Олексійовича. Тут йому передають листи від насильно пострижений в черниці матері. Царевича умовляють не здаватися, чекати смерті батька.
Книга третя написана у формі щоденника дами Арнгейм - фрейліни дружини царевича Шарлотти. Вона - освічена німкеня, знайома з Лейбніцем. У своєму щоденнику вона намагається зрозуміти, як може поєднуватися в російській царя дике варварство з прагненням до європеїзації. Арнгейм розповідає про дивну вдачу Петра, про те, як будувався Петербург; пише про відносини царевича з нелюбою дружиною. У щоденник включено опис смерті й похорону Марфи Матвіївни - останньої російської цариці. Нова Росія ховає стару, Петербург - Москву.
Наводиться і щоденник самого Олексія, в якому він журиться про підміну православ'я лютеранством, коментує петровські укази, пише про становище церкви за Петра-Антихриста.
Незважаючи на попередження про нинішньому повені, Петро влаштовує в будинку Апраксина асамблею. У самий розпал бесід з архімандритом Феодосієм, що закликає закрити монастирі і знищити іконошанування з різними єресіархи та іншими ненависниками православ'я, в будинок вривається вода. Петро бере участь в порятунку людей. Провівши багато часу в холодній воді, цар сильно застуджується. Ходять чутки, що він при смерті. До царевичу, спадкоємцю, раз у раз є різні чиновники з запевненнями у своїй лояльності. О. Яків Ігнатьєв наполягає, щоб Олексій не відступався.
Цар одужує; йому відомо все про поведінку сина під час хвороби. На сповіді духівник Олексія о. Яків відпускає царевичу гріх бажання смерті батька, але сам Олексій відчуває, що церква залежить від політики, його совість нечиста.Петро гнівається на сина, загрожує позбавленням спадщини. Олексій просить відправити його у монастир, але Петро розуміє, що це не вирішить проблему: він пропонує синові або «виправитися», або загрожує «відсікти, як уд гангреною».
Петро за кордоном; Олексій тим часом їде до Москви, бродить по покинутому Кремлю, згадує своє дитинство, історію взаємин з батьком, свої почуття до нього - від любові до ненависті і жаху. Уві сні він бачить себе йде разом з Христом, і ціле натовп Антихриста з батьком на чолі. Олексій розуміє, що бачить Поклоніння світу Зверю, блудниця і Хаму Прийдешньому.
Петро викликає сина до себе в Копенгаген; той їде, але по дорозі вирішує бігти і згортає до Італії, де разом зі своєю коханкою Євфросинії живе під заступництвом австрійського цісаря, ховаючись від батька. Неаполі Олексій пише сенаторам до Петербурга підкидні листи проти Петра. У своїй коханці Олексій раптом визнає давню Венеру - Білу дияволицю. Наляканий, він тим не менш вирішується вклонитися їй.
Петро посилає до Італії «російського Макіавелі» Петра Толстого і графа Румянцева. Ті погрозами і обіцянками домагаються того, що Олексій повернеться додому. У листі батька йому гарантовано повне прощення.
Петро в зеніті слави. Його мрія - здійснити Лейбніца про ідею: зробити Росію сполучною ланкою між Європою та Китаєм. Щоденник його нагадує своєю сміливістю щоденник Леонардо да Вінчі.
Дізнавшись, що син повертається, цар довго вагається, як з ним поступити: стратити Олексія - значить погубити себе, пробачити - погубити Росію. Петро вибирає Росію.
Петро позбавляє сина права престолонаслідування. Він нагадує Олексію про зв'язки з опальною матір'ю, про підготовку бунту. Олексій сприймає батька як явленого Антихриста. Петро вистачає всіх причетних до справи Олексія, тортурами змушує до зізнань; слідують масові страти. Новий архієрей Феофан Прокопович вимовляє проповідь «Про владу та честі царської».Олексій з гіркотою вислуховує голос зовсім пригніченою державою-Петром церкви. Ларіон Докукін знову виступає проти Петра, на цей раз відкрито.Петро стомлено заперечує йому, потім велить заарештувати.
Книга дев'ята, «Червона Смерть», оповідає про життя юнака Тихона в розкольницький скиту. Скітниці Софія закликає Тихона до самоспалення; крізь лик Софії Премудрості Божої проглядає і спокусливий образ земної. У одній з розмов якийсь старець говорить, що Антихрист ще не Петро - справжній візьме Божий престол любов'ю і ласкою і тоді буде страшний.
Тихон присутній на раскольничьим «братський сході». Батьки лаються черезобрядів «точно так само, як за часів Юліана Відступника на