Короткий переказ твору Буркутун (Менандр)

Ця комедія в перекладі має й іншу назву - «людиноненависник». Головний її персонаж, селянин Кнемон, в кінці життя бузувірів в людях і зненавидів буквально весь світ. Втім, буркотуном він був, ймовірно, від народження. Бо дружина покинула його саме за поганий характер.

Живе Кнемон в селі, в Аттиці, поблизу Афін. Обробляє убоге поле і ростить дочка, яку любить без пам'яті. Поруч живе і його пасинок Горгій, який, незважаючи на дурний норов вітчима, ставиться до нього добре.

Сострат, багатий молодий чоловік, випадково вбачають дочка Кнемон, закохується в неї і робить всілякі спроби познайомитися з прекрасною скромною дівчиною, а заодно - і з її відлюдним батьком.

На початку першої дії лісової бог Пан (його печера-святилище знаходиться тут же, неподалік від будинку і поля Кнемон) повідомляє глядачам коротку передісторію прийдешніх подій. До речі, це саме він зробив так, що Сострат закохався в дочку відлюдькуватого буркотун.

Херея, приятель і приживаються Сострата, радить закоханому діяти рішуче.Втім, виявляється, що Сострат вже послав на розвідку в садибу Кнемон раба Піррі, який до моменту нашого дії повертається в паніці; Кнемон прогнав його самим недвозначним чином, закидавши землею і камінням ...

На сцені з'являється Кнемон, не помічаючи присутніх, і каже сам собі: «Ну, хіба не був щасливий, і подвійно притому, / Персей? По-перше, володіючи крилами, / Він від усіх, хто землю топче, сховатися міг.А по-друге, будь-якого, хто в докуки був, / Міг у камінь звернути. От якщо б мені тепер / Такий же дар! Лише кам'яні статуї / Кругом стояли мовчки б, куди не глянь ».

Побачивши Сострата, боязко стоїть неподалік, старий вимовляє гнівно-іронічну тираду і йде до хати. Тим часом на сцені з'являється дочка Хнемона з глечиком. Її няня, черпаючи воду, впустила відро в колодязь. А до повернення батька з поля вода повинна бути підігріта.

Стоїть тут же Сострат (він ні живий ні мертвий від щастя і хвилювання) пропонує дівчині допомогу: він принесе воду з джерела! Пропозиція прийнята прихильно. Знайомство відбулося.

Присутність Сострата виявляє Давши, раб Горгія. Він попереджає господаря: неподалік «пасеться» якийсь молодик, явно «поклав око» на сестру Горгія. А чесні чи є у нього наміри - Невідомо ...

Входить Сострат. Горгій, не тільки порядна й працьовита, але і рішучий юнак, спершу неправильно його оцінивши («Відразу видно по очах - негідник»), вирішує все ж таки поговорити з прибульцем. І після розмови, як людина розумна, розуміє свою первісну помилку. Незабаром обидва переймаються взаємною симпатією.

Горгій чесно попереджає закоханого, як важко буде домовитися з його вітчимом - батьком дівчини. Але, поміркувавши, вирішує допомогти Сострата і дає йому ряд рад.

Для початку, щоб «увійти в образ», багатий юнак цілий день самовіддано віддається незвичним для нього польових робіт, щоб підозрілий Кнемон вирішив: Сострат - бідняк, що живе власною працею. Це, сподіваються обидва юнаки, хоч трохи примирить старого з думкою про можливе заміжжя улюбленої дочки. А в святилище Пана родичі Сострата і він сам готуються до урочистих жертвопринесень. Шум священних приготувань (поблизу його будинку!) Виводить Кнемон з себе. А коли спочатку раб Гета, а потім кухар сикон стукають до нього у двері із проханням позичити деяку посуд, старий остаточно входить у шаленство.

Повернувшись з поля Сострат так змінився за день (засмаг, від незвичного праці згорбився і ледве пересуває ноги), що навіть раби не впізнають свого господаря. Але, як кажуть, немає лиха без добра.

Повертається з поля і Кнемон. Він шукає відро і мотику (і те й інше стара служниця Сіміха упустила в колодязь). Між тим Сострат і Горгій йдуть у святилище Пана. Вони вже майже друзі.

Кнемон в гніві сам намагається спуститися в колодязь, але гнила мотузка обривається, і злісний старий падає у воду. Про це криком сповіщає вибіг з дому Сіміха. Горгій розуміє: настав «зоряний час» Сострата! Удвох вони витягують охающего і лається Кнемон з колодязя.

Але саме Сострата приписує розумний і благородний Горгій провідну роль у порятунку сварливого старця. Кнемон починає пом'якшуватися і просить Горгія надалі взяти на себе турботи про заміжжя сестри.

Сострат у відповідь пропонує Горгію в дружини свою сестру. Спочатку чесний юнак намагається відмовлятися: «Неприпустимо, / одруживши тебе на власній сестрі, твою взяти в дружини». Доброчесної юнака бентежить і те, що він бідний, а сім'я Сострата - люди багаті: «Несолодко мені / Чужим добром годуватися незаслужено.Своє нажити хочу ».

Незадоволений спершу перспективою другого «нерівного шлюбу» і Калліпід - батько Сострата. Але врешті-решт і він дає згоду на обидві весілля.

Здається, нарешті, і Кнемон: буркотун навіть погоджується, щоб раби віднесли його в святилище Пана. Завершується комедія словами одного з рабів, зверненими до глядачів: «Радійте, що старого нестерпної / Ми здолали, щедро нам поплескайте, / І нехай Перемога, діва благородна, / Подруга сміху, буде до нас завжди добра». дає можливість представити наступне: Габротонон дізнається Памфілії (вони зустрічалися на тому злощасному святі Таврополій), а ображена і збезчещена дружина Харіс пізнає його перстень і розуміє: винуватець її нещастя - власний чоловік!

А Харіс поки знає лише те, що його дружина - мати незаконно народженої дитини. У той же час він розуміє, що і сам далеко не бездоганний і не має права так суворо судити Памфілії. Але тут з'являється добра Габротонон і розповідає Харіс все, що знає. Недолугий юнак-гуляка щасливий: у них з Памфилов є син!

Радістю змінюється і невдоволення Смікріна: він став щасливим дідом п'ятимісячного онука! Всі задоволені і навіть щасливі. Так благополучно, як і належить, завершується комедія.