Короткий переказ твору Золото (Д. Н. Мамин-Сибіряк)

Родіон Потапич Зиков - «найстарший штейгер» (гірський майстер, який відає копальневими роботами) «на всіх Балчуговскіх золотих промислах» Уралу.Він керує дбайливої роботи на Фотьяновской розсипи, що дала скарбниці «більше сотні пудів золота». Ця розсип була відкрита Андронов Кішкіна, «старої конторської щуром» з «маленькими, цікавими, злодійкуватими» очима. Зиков недолюблює Кішкіна і тому не зрадів, коли одного разу зимовим ранком той є до нього в гості з «ділків». Кішкін повідомляє, що скоро казенну Кедровський дачу відкриють для загального користування, і пропонує Родіону Потапичі шукати там золото. Суворий старий консервативного складу, «фанатик казенного прііскова справи», Зиков категорично відмовляється, і Кішкін іде ні з чим. Людина небагата, він заздрить і Зикова, і всім забезпеченим робочим, вважаючи себе незаслужено обділеним і покладаючи всі надії на Кедровський дачу.

Родіон Потапич в штейгера близько сорока років. І сам він, і його перша, рано померла дружина, в якій він душі не чув і від якої народився старший син, «безпутний Яша», були перш за каторжанами. Одружився він вдруге, вже на дочці каторжанка, яка народила йому чотирьох дочок, «але щастя не ділків, за прислів'ям: небіжчик біля воріт не варто, а своє візьме". Після смерті коханої дружини Родіон Потапич з головою поринув у роботу. Лише одного разу він «покривив душею» - коли приховав від «казенного фіскала» факт повсюдного крадіжки золота на Балчуговском заводі (втім, крали і на інших казенних і приватних копальнях; були й скупники золота, на яких вже вийшов був детектив, і, якщо б НЕ Зиков, Балчуговскій завод постраждав би набагато сильніше). До речі, тоді дивом врятувався Кішкін, замішаний в цій справі ... Коли скасували каторгу, не розумів свободи Родіон Потапич розгубився, але «з запровадженням на <...> промислах компанійського справи <...> заспокоївся». Промислові робітники продовжували залишатися в рабстві: їм нікуди було діватися, і доводилося працювати на найбільш невигідних умовах: «досхочу не наїсися і з голоду не помреш». Тому відкриття Кедровський казенної дачі для вільних робіт змінить «весь лад промислової життя», і ніхто не відчуває цього так, як Родіон Потапич Зиков, «цей промисловий випробуваний вовк».

А в сім'ї Родіон Потапич буває рідко, зникаючи на відкритій недавно шахті Рубліхе, у прибутковість якої ревно вірить. Та й прив'язаний він в сім'ї по-справжньому лише до молодшої дочки Фені, з іншими ж крутий: від дочки Марії віднадив всіх наречених, сина забив; старша, Тетяна, втекла з робочим-стругальник Мильнікова, зробивши «mesalliance, назавжди викинув непокірну дочку з рідної сім'ї ». Чоловік Тетяни часто п'є, б'є дружину і дітей, особливо непосидючу і безмовну поганулю Оксю, і живеться всім їм погано (мати, Усіна Марківна, потайки допомагає Тетяні). Але й улюблениця Зикова Феодосія, до жаху сім'ї, біжить у відсутність батька з будинку, як Тетяна, тільки, на відміну від неї, не вінчається, а йде на Тайболу, в розкольницький сім'ю, що вважається найтяжчим гріхом. Поки грізний батько сімейства не повернувся з копалень, єдиний брат Фені Яків з швагром Мильнікова намагаються залагодити справу полюбовно, повернувши Феню додому, але ні вона, ні її чоловік, Кожин, «щільний і красивий молодець», не хочуть і слухати про це.

Зиков як громом вражений звісткою про втечу дочки, проклинає її перед іконою і оплакує смерть першої дружини, при якій, як він думає, цього не могло б відбутися. Про іншу біду, яка ось-ось може вибухнути, повідомляє Родіону Потапичі його зять Мильников: на його думку, Кишкин із заздрості до розбагатіли на копальнях готує донос на всіх старателів за фактом розкрадання золота. Зиков вислуховує нелюбого зятя з презирством і не надає його словам особливого значення. Між тим головному керуючому Балчуговскіх копалень Карачунскому, якого Зиков дуже поважає за розум і знання справи, але засуджує за слабкість до жіночої статі, вдається переконати Феню і Кожина попросити вибачення у батюшки. Однак Родіон Потапич вже прокляв дочку і не бажає її знати - і він вирішує відправити її на виховання до «бабці Ликері», сестрі покійної дружини, суворої старій старого гарту, особливо шанованою Зиковим і близькою йому за духом.

Феню обманом відвозять до «бабці». Слухаючи доводам старої, дівчина повертається до православ'я, охоче виконує всі турботи по будинку, але не забуває свого обранця. Гірко, що і він міг би перейти в православ'я, якби не його матінка, розкольниці крутої вдачі Маремьяна; Кожин ж, сам не свій з туги, пристрастився до випивки: як забути Федосья Родіонівну! Між тим сором'язлива красуня Феня дуже сподобався й керуючому Карачунскому ...

Золотовидобування в самому розпалі, і навколо золота киплять пристрасті.Кішкін, Мильников і син Зикова Яків з азартом працюють на Кед-ровськ дачі; до старательським робіт залучають і дочка Мильнікова Оксю: за народною легендою, безневинна дівчина принесе шукачам золота удачу. Всі сміються над зацькованою і нерозділене Оксей, яка, проте, виявляється незамінною робітницею, до того ж і собі на думці: вона закохана в робочого Матюшко і, дійсно напавши на золоту жилу, потайки від усіх тягає звідти золото собі у придане і ховає його в конторці у нічого не підозрює Родіона Потапичі, який щиро прив'язується до Оксі і навіть не в силах бути з онукою суворим, розуміючи, що їй з таким батьком, як Мильников, і без того несолодко. А Кішкін і справді віддає донос в прокуратуру, починаючи затяжний процес, відволікаючий Зикова від роботи: Зиков - головний свідок, але він ухиляється від свідчень, і справа