Бачачи, що поспішати нікуди. Пожежник залишається у Смітів в гостях і розповідає анекдоти з життя. Він розповідає байку про собаку, яка не проковтнула свій хобот тому, що думала, що вона слон, історію теляти, об'ївшись товченого скла і породила корову, яка не могла називати його «мама», тому що він був хлопчик, і не могла називати його «тато», тому що він був маленький, чому теляті довелося одружитися на одній особі. Інші теж по черзі розповідають анекдоти.Пожежник розповідає довгу безглузду історію, в середині якої всі заплутуються і просять повторити, але Пожежник боїться, що у нього вже не залишилося часу. Він запитує, котра година, але цього ніхто не знає: у Смітів невірні годинник, який з духу протиріччя завжди показують прямо протилежне час. Мері просить дозволу теж розповісти анекдот. Мартіни і Сміти обурюються: служниці не пристало втручатися в розмови господарів. Пожежник, побачивши Мері, радісно кидається їй на шию: виявляється, вони давно знайомі. Мері читає вірші на честь пожежника, поки Сміт не виштовхують її з кімнати. Пожежника пора йти: через три чверті години і шістнадцять хвилин на іншому кінці міста повинен початися пожежа. Перед відходом Пожежник запитує, як поживає лиса співачка, і, почувши від місіс Сміт, що у неї все та ж зачіска, заспокоєно прощається з усіма і йде.

Місіс Мартін говорить: «Я можу купити складаний ножик своєму братові, але ви не можете купити Ірландію своєму дідусеві». Містер Сміт відповідає: «Ми ходимо ногами, але обігріваємося електрикою і вугіллям». Містер Мартін продовжує: «Хто взяв меч, той і забив м'яч». Місіс Сміт вчить: «Життя слід спостерігати з вікна вагону». Поступово обмін репліками набуває все більш знервований характер: «Какаду, какаду, какаду ...» - «Як іду, так іду, як іду, так іду ...» - «Я йду по килиму, по килиму ...» - «Ти йдеш, поки брешеш , поки брешеш ... »-« Кактус, крокус, кок, кокарда, кукуріку! »-« Чим більше рижиків, тим менше кочерижек! »Репліки стають все коро-че,всі кричать один одному у вуха. Світло гасне. В темноті все швидше і швидше чується: «Е-то не-там  е-то  ту-так» Раптом усі замовкають, Знову запалюється світло. Містер і місіс Мартін сидять, як Сміти на початку п'єси. П'єса починається знову, причому Мартіни слово в слово повторюють репліки Смітів.

Завіса опускається.