Короткий переказ твору Чочара (Альберто Моравіа)

Італія, 1943-1944 рр..

Чезіре тридцять п'ять років, вона уродженка Чочара, гірської місцевості, що лежить на південь від Риму. Молоденькою дівчиною вона вийшла заміж за крамаря, переїхала до Риму, народила дочку і спочатку була дуже щаслива - до тих пір, поки їй не відкрилося справжнє обличчя чоловіка. Але потім він тяжко захворів і помер (Чезіра доглядала за ним, як личить люблячої дружини), і вона знову відчула себе майже щасливою. У неї були «лавка, квартира і дочка» - хіба цього мало для щастя? Чезіра ледь вміє читати (хоча гроші рахує непогано) і політикою не цікавиться. Йде війна, але вона до ладу не знає, хто з ким воює і чому. Війна поки навіть вигідна: торгівля йде бойчее, ніж у мирний час, тому що вони з дочкою промишляють на чорному ринку і вдало спекулюють продовольством. Вона свято впевнена, що, як би не склалися обставини, Риму ніщо не загрожує, оскільки там «живе Пала».

Однак скоро повертається Муссоліні, приходять німці, вулиці повні молодчиків в чорних сорочках, а головне, починаються бомбардування і голод, і Чезіра вирішує перечекати цей «погані часи» в селі, у батьків. Сама-то вона - жінка сильна і нічого не боїться, а от дочка, вісімнадцятирічна Розетта, боязка, щиро релігійна і дуже чутлива. Чезіра з гордістю вважає, що Розетта - втілена досконалість, «майже свята», правда, незабаром їй належить прийти до висновку, що досконалість, засноване на незнанні і відсутності життєвого досвіду, розсипається як картковий будиночок при зіткненні з темними сторонами життя. Взагалі, не дивлячись на те що Чезіра - проста, майже неписьменна жінка, вона наділена реалістичним природним розумом і спостережливість, прониклива, бачить людей наскрізь і схильна до свого роду філософських узагальнень. На відміну від більшості селян, для яких природа - лише місце існування і знаряддя виробництва, вона бачить і відчуває своєрідну красу італійських гір, то покритих смарагдовою травою, то випалених до білизни гарячим сонцем.

Чезіра має намір провести в селі не більше двох тижнів, але подорож затягується на довгих дев'ять місяців, повних негараздів, поневірянь, гіркого досвіду. Їм не вдається дістатися до батьків Чезіри, тому що ті, як і інші сільські жителі, втекли від наступаючої війни. Безлюдний і містечко Фонді, який Чезіра пам'ятала таким гучним і жвавим, двері і вікна забиті, немов по вулицях пройшлася чума, в навколишніх полях кинутий неприбраний урожай. Зрештою дві жінки знаходять притулок в одному дивному сімействі, зрозуміло не безкоштовно (у Чезіри прихована величезна за селянським мірками сума - сто тисяч лір). Тут Чезіра вперше переконується в тому, що війна, насильство і беззаконня оголюють найпривабливіші якості людини, ті, яких прийнято соромитися в мирний час. Кончетта, її придуркуватий чоловік і два сини-дезертира без докорів совісті крадуть і продають майно, кинуте сусідами, тому що. ці речі, на їхню думку, «не належать нікому». Кончетта готова продати місцевим фашистам безневинну дівчину Розетту в обмін на безпеку своїх синів. Вночі Чезіра з дочкою тікають в гори, де вже ховається багато біженців із Фонді, знімають у селянина ветхий сарайчик, що приліпився до скелі, і запасаються харчами на зиму.

Привикла до достатку Чезіру вражає неймовірна злидні, в якій живуть селяни Сант-Еуфеміі (навіть стільцями вони користуються тільки у свята, в решту часу сидять на землі, а стільці висять підвішені до стелі), і повагу, що вони відчувають до грошей і людям, мають гроші. Біженці з Фонді - торговці, ремісники - багатший, у них ще не скінчилися гроші і продукти, тому вони весь час проводять за їжею, питтям і нескінченними розмовами про те, що буде, коли прийдуть англійці. Ці прості люди не відчувають ненависті ні до своїх, ні до німецьких фашистів і самі не розуміють, чому вони «хворіють» за союзників. Єдине, чого вони хочуть, - це якомога швидше повернутися до звичного життя. Найдивовижніше, всі впевнені, що з приходом союзників життя стане набагато краще, ніж раніше.

Тільки одна людина, Мікеле, розуміє, що насправді відбувається в країні.Мікеле - син торговця з Фонді. Він освічена людина і не схожий ні на кого з тих, з ким коли-небудь доводилося зустрічатися Чезіре. Найбільше її вражає те, що Мікеле, вихований при фашистському режимі, ненавидить фашизм і стверджує, що Муссоліні і його поплічники - просто купка бандитів. Мікеле лише двадцять п'ять, в його житті не було скільки-небудь значних подій, і тому Чезіра по простоті душевній вважає, що його переконання виникли, може статися, просто з духу протиріччя. Вона бачить, що Мікеле - ідеаліст, який не знає життя, а його любов до селян і робітників носить, швидше, теоретичний характер. По правді кажучи, практичні, хитруваті, приземлені селяни не особливо його шанують, а власний батько в обличчя кличе дурнем, хоча при цьому потай ним пишається. Але Чезіра розуміє, який це чистий, чесний, глибоко порядна людина, вона любить його як сина і важко переживає його смерть (він гине, коли вже близький кінець війни, затуливши собою селян від пострілів озвірілих німців).

Життя Чезіри і Розетти в Сант-Еуфеміі бідна подіями, але війна поступово наближається, відбувається перша зустріч з німця ми, яка відразу переконує місцевих жителів у тому, що нічого доброго від них чекати не слід (біженець, якого обікрали італійські фашисти, звертається за допомогою до німців, а вони, зрештою, забирають вкрадене добро собі, а його самого відправляють на фронт копати окопи). Чезіра бачить на власні