Короткий переказ твору Циніки (Анатолій Марієнгоф)

У 1918 р. Володимир приносить своїй коханій Ользі букет айстр. У цей час улюбленим дарують в основному борошно та пшоно, і мішки, як трупи, лежать під ліжками з карельської берези. Підфарбовувавши губи золотим герленовскім олівчиком, Ольга цікавиться у свого залицяльника, чи може трапитися, що в Москві не можна буде дістати французької фарби для губ.Вона дивується: як же тоді жити?

У Столешниковому провулку розоряють кондитерські, на Кузнецькому мосту обдирають вивіски з «буржуйських» магазинів: у них тепер будуть видавати за картками махорку. Ольжині батьки емігрували, порадивши дочки вийти заміж за більшовика, для того щоб зберегти квартиру. Ольга дивується дивацтв революції: замість того щоб поставити на Лобному місці гільйотину, більшовики заборонили продаж морозива ... Гроші на життя вона видобуває, розпродаючи свої коштовності.

Брат Ольги, дев'ятнадцятирічний милий юнак Гога, їде на Дон, у білу армію.Він любить свою батьківщину і щасливий віддати за неї життя. Ольга пояснює Гогине поведінку тим, що він не скінчив гімназію.

Володимир колись приїхав до Москви з Пензи. Тепер, в революцію, він живе тим, що продає рідкісні книги зі своєї Бібліотеку. Його старший брат Сергій - більшовик. Він керує водним транспортом (будучи археологом) і живе в «Метрополі». Обідає він двома картоплинами, підсмаженими на уяві кухаря.Володимир каже братові, що щаслива любов важливіше соціалістичної революції.

Прийшовши до Ольги, Володимир застає її лежить на дивані. На його стривожені розпитування про самопочуття і пропозиція почитати їй вголос «Сатирикон» Петронія Ольга відповідає, що у неї трапився запор, і просить подати їй клістір. Володимир більше не питає себе, чи любить він Ольгу: він розуміє, що любов, яку не задушила гумова кишка від клізми, - безсмертна.Вночі він плаче від кохання.

Революційна життя триває. У Вологді збори комуністів винесло постанову про те, що необхідно знищити клас буржуазії і таким чином позбавити світ від паразитів. Володимир робить Ользі пропозицію, і вона приймає його, пояснюючи, що удвох буде тепліше спати взимку. Володимир переїжджає до Ольги, залишивши меблі на колишній квартирі: будинковий комітет забороняє йому взяти з собою ліжко, тому що за законами революції чоловік і дружина повинні спати в одному ліжку. У першу ніч Ольга каже йому, що виходила за нього з розрахунку, а виявилося - по любові. Ночами Володимир бродить по вулиці, втративши сон від щастя і від любові до Ольги. Він готовий бити у дзвони, щоб усе місто знало про такий найбільшій події, як його любов.

Ольга заявляє, що хоче працювати на радянську владу. Володимир приводить її до брата Сергія. Оскільки з'ясовується, що Ольга нічого не вміє, Сергій влаштовує її на відповідальну посаду. Ольга формує агітаційні поїзди, у неї з'являється особистий секретар товариш Мамашов. Сергій часто приходить до Володимира і Ольги: п'є чай, розглядає фотографії білогвардійця Гогі. Брат Сергій, з його синіми добрими очима, здається Володимиру загадковим, як темна пляшка вина.

Одного разу, прийшовши з роботи, Ольга мимохідь повідомляє чоловіка, що зрадила йому. Володимиру здається, що його горло стало вузької переломили соломинкою. Однак він спокійно просить дружину прийняти ванну.

Володимир хоче викинутися з сьомого поверху. Але, глянувши вниз, зауважує, що впаде на купу сміття. Йому стає огидно, і він відмовляється від свого наміру. Гидливість він успадкував від бабки-старовірка. Коханець Ольги - брат Володимира Сергій. Часто вона відправляється до нього зі служби, попередивши чоловіка, що сьогодні ночує в «Метрополі». Від горя Володимир п'є, потім сходиться зі своєю прислугою Марфушо.

Сергій дає Володимиру записку до Луначарського, за якою його беруть назад у приват-доценти. Сам же Сергій у власному салон-вагоні з колишнього царського поїзда їде на фронт. Ольга з Володимиром купують йому теплі шкарпетки на Сухаревки. У Росії лютує голод, в селах частішають випадки канібалізму. У Москві - неп. З листа Сергія Ольга дізнається про те, що він розстріляв її брата Гогу. Невдовзі Сергій повертається з фронту через контузії.

Ольга заводить собі нового коханця - багатого непмана Іллю Петровича Докучаєва, колишнього селянина села Тирковка. Їй видається цікавим віддатися йому за п'ятнадцять тисяч доларів, які вона, втім, відносить до комітету допомоги голодуючим. У 1917 р. Докучаєв спекулював продуктами, діамантами, мануфактурою, наркотиками. Тепер він орендар текстильної фабрики, постачальник Червоної Армії, біржовик, власник кількох розкішних магазинів у Москві. Іллю Петровича «досить цікавить голод» як незвичайна комерційна перспектива. Його постійно вагітна дружина живе в селі. Коли вона приїжджає, Докучаєв б'є її.

Ставши коханкою Докучаєва, Ольга веде розкішне життя. Вона витрачає гроші, які дає їй Докучаєв, не відкладаючи на «чорний день». Володимир залишається її чоловіком, а Сергій - коханцем. Одного разу Докучаєв хвалиться Володимиру вдало проведеної торгової махінацією. Володимир розповідає про це Сергію, той повідомляє «куди слід». Докучаєв заарештований. Вислухавши звістка про його арешт, Ольга продовжує ласувати улюбленими цукерками «п'яна вишня», подарованими Докучаєвим.

Сергія виключають з партії. Ольга не хоче з ним бачитися. Листів Докучаєва з табору вона не читає. Ночами вона мовчки лежить на дивані і курить.Випадково зайшов в гості друг і колега Володимира говорить: «Все своїми словами називаєте ... нутро назовні ... і інша будь-яка размерзятіна назовні ... того гляди, голі дупи покажете - а холоднеча! І смуток ... »Ольга каже Володимиру, що вона пихата і що їй хочеться хоч у що-небудь вірити.Дивлячись у Ольжині порожні і сумні очі, Володимир згадує розповідь про одного матерям бандита. На питання, за що він сидить, той відповів: за те, що неправильно зрозумів революцію. Володимир розуміє, що його любов до Ольги страшніше, ніж божевілля. Він починає думати про смерть Ольги та лякається своїх думок.

Одного разу