Короткий переказ твору Це сталося у Віші (Артур Міллер)

Дія розгортається у Франції в 1942 р. Камера попереднього ув'язнення. На лаві сидять кілька чоловіків і хлопчик років п'ятнадцяти, на обличчі кожного - тривога і страх, всіх їх схопили прямо на вулиці і доставили сюди німецькі солдати. Затримані губляться в здогадах - що це, перевірка документів або що-небудь гірше? У художника Лебо прямо на вулиці виміряли ніс. Ловлять євреїв? Сам він припускає, що всіх їх, швидше за все, спрямують на примусові роботи до Німеччини. Робочий Байяр чув, що останнім часом в Тулузі влаштовують облави на євреїв. А що трапляється з ними потім?Відправляють у концтабір?

Актор Монсо, життєрадісна молода людина, недовірливо хитає головою. При чому тут концтабір? Чимало народу їде на роботу до Німеччини добровільно - всі отримують подвійний пайок. Але Байяр хитає головою: вагони з людьми замкнені, звідти б'є в ніс сморід - добровольців так не замикають.

Маршан, добре одягнений ділок, тримається гидливо, не приймає участі в загальній розмові і часто поглядає на годинник. Побачивши в коридорі майора і професора Гофмана, він заявляє, що повинен першим увійти в кабінет, тому що поспішає до міністерства постачання. Йому це дозволяють.

Дискусія поновлюється. Легковірний Монсо як і раніше малює райдужні перспективи: його кузена послали в Освенцим, і той пише, що дуже задоволений, його там навіть навчили класти цеглу. Байяр морщиться: фашистам довіряти не можна, краще з ними зовсім не мати справи.

Серед затриманих - князь фон Берг. Це викликає подив у всіх, особливо у психіатра Ледюка. Тому завжди здавалося, що аристократія підтримує будь-який реакційний режим. Фон Берг спокійно пояснює йому, що, звичайно, деякі підтримують, але багато дорожать ім'ям, сім'єю і не хочуть ганьбити їх колабораціонізмом. фашизм - найбільший вибух хамства, і хоча б тому не може знайти союзників у справжніх аристократів. Витончені люди не можуть переслідувати євреїв, перетворювати Європу на в'язницю.

Двері кабінету відкривається, звідти виходить, задкуючи, Маршан, він тримає в руці перепустку. У затриманих зажевріла надія - адже Маршан явно єврей, а його все ж таки відпустили.

Монсо радить всім триматися поувереннее, не виглядати жертвою - у фашистів особливий нюх на приречених. Треба змусити їх повірити, що ти не ізгой.

А ось марксист Байяр вважає, що пристосовуватися, вивертатися - ганебно.Проклята буржуазія продала Францію, впустила фашистів, бажаючи знищити французький робочий клас. Щоб відчувати себе сильним, треба спиратися на передову комуністичну ідеологію.

Ледюк намагається сперечатися з Байяр: хіба ідеологія може допомогти, коли тебе катують, заподіюють фізичний біль? А фон Берг, широко розкривши очі, безпосередньо запитує: хіба більшість фашистів не з робітників? Аристократ, на відміну від Байяр, робить ставку на особистість - тільки сильної особистості не можна задурманити голову хибною ідеєю.

Викликані після Маршана Байяр і офіціант назад не повертаються, Серед затриманих повзе слух, що в кабінеті кожного змушують спустити штани - перевіряють, чи не обрізаний чи що, і, якщо ти єврей, відправляють у концтабір і спалюють у печі.

Рішучий Ледюк пропонує спробувати втекти, його підтримують Лебо і хлопчик, якого мати послала, в ломбард закласти обручку.

Процедуру перевірки документів і подальшого огляду проводять майор, капітан і професор. Капітан і професор - закінчені антисеміти, і у них не виникає жодних сумнівів у правильності власних дій. Майор ж - новачок у цій справі, він тільки що прибув з фронту, і його явно шокує те, чим йому проходиться займатися. Зрозумівши, що затримані замислили втечу, він попереджає Ледюка, що їх стереже зовсім не один вартовий, як вони припускали, - на вулиці теж стоїть озброєна охорона.

Люди поступово, один за іншим, зникають за дверима кабінету. У камері залишаються тільки Ледюк і фон Берг. Останній намагається розвіяти тотальний песимізм психіатра - не всі люди погані, у світі багато по-справжньому порядних людей. Ледюк, не сумніваючись в особистому порядності аристократа, впевнений, що той не може не радіти, що фашисти відпустять його, переконавшись у помилці. Це твердження глибоко ранить фон Берга. Сам він відчуває огиду навіть до побутового антисемітизму, а коли у нього в Австрії заарештували трьох музикантів з його власного оркестру і, як він згодом з'ясував, знищили, фон Берг був близький до самогубства.

Ледюк просить, щоб князь повідомив його сім'ї, що з ним сталося. У них було надійне укриття, але у дружини сильно розболілися зуби, от він і пішов у місто за ліками, тут-то його і схопили. До кабінету викликають фон Берга і майже відразу ж випускають, вручивши пропуск, який аристократ без коливання вручає Ледюка. Сьогоднішній досвід навчив фон Берга: щоб совість була спокійна, мало співпереживати, відчувати почуття провини, треба діяти, робити вчинки. Ледюк коливається лише мить, потім, узявши у фон Берга пропуск, зникає в коридорі.

Двері відчиняються, виходить професор. Він викликає наступного, але, побачивши нерухомо сидячого на лавці і дивиться в порожнечу фон Берга, все розуміє і піднімає тривогу. У кінці коридору з'являються четверо нових людей - нові заарештовані. Їх женуть сищики. Заарештовані входять в камеру і сідають на лаву, озираючи стелю і стіни. У них ще все попереду.