Короткий переказ твору Живий (Борис Можаєв)

Федору Хомич Кузькіну, прозваному на селі Живим, довелося піти з колгоспу.Адже і не останньою людиною в Прудка був Хомич - колгоспний експедитор: то мішки добував для господарства, то діжки, то збрую, то воза. І дружина Авдотья працювала так само невтомно. А заробили за рік шістьдесят-два кілограма гречки. Як прожити, якщо у тебе п'ятеро дітей?

Важка для Фомича життя в колгоспі почалася з приходом нового голови Михайла Михайловича ГУЗЕНКОВА, до цього мало не всіма районними конторами встиг покерувати: і споживспілкою, і Заготскотом, і комбінатом побутового обслуговування, та ін. Злюбив Гузенко Фомича за гострий язик і незалежний характер і тому на такі роботи його ставив, де справ вище голови, а заробітку - ніякого. Залишалося - йти з колгоспу.

Вільне життя свою Хомич почав косарів за наймом у сусіда. А тут доярки, зайняті по горло на фермі, повалили до нього із замовленнями. Тільки перевів Хомич дух - проживу без колгоспу! Як заявився до нього Спіряк Воронок, працівник ніякий, але через спорідненості з бригадиром Пашкою Вороніним має в колгоспі силу, і пред'явив Хомич ультиматум: або береш мене в напарники, зароблене - навпіл, і тоді оформимо тобі косовицю в колгоспі як громадське навантаження, або, якщо не погодишся, ми з головою оголосимо тебе тунеядцем і під закон підведемо.

Виставив Живий непроханого гостя за двері, а на наступний день на покіс до Хомич приїхав сам Гузенко і відразу ж в усі своє начальницьке горло: «Ти хто, колгоспник або анархіст? Чому на роботу не виходиш? »-« А я з колгоспу пішов ». «Ні, голубчику. Так просто з колгоспу не йдуть. Ми тобі тверде завдання дамо і з усіма потрохами з села викинемо ».

До загрозу Хомич поставився серйозно - радянські і колгоспні порядки він на своїй шкурі відчув. У 35-му послали його на дворічні курси молодших юристів. Однак не минуло й року, як недовчений юристів стали посилати головами у колгоспи. До цього часу Живий вже розумів механіку колгоспного керівництва: той голова хороший, який і начальство підкріпить надплановими поставками, і своїх колгоспників нагодує. Але при ненаситності начальства або спритність нелюдську потрібно мати, або без совісті жити.Хомич навідріз відмовився від головування, за що і вилетів з курсів як «прихований елемент і саботажник». А в 37-м інша біда: на мітингу з нагоди виборів до Верховної Ради невдало пожартував, та ще місцевого начальника, який силою намагався звести його «куди треба», кинув так, що у начальника аж калоші з хромових чобіт послеталі. Судила Фомича «трійка». Але Живий і у в'язниці не застряг, в 39-м написав заяву про бажання піти добровольцем на фінську війну. Справа його переглянули і звільнили. А поки комісії засідали, фінська війна закінчилася. Досита повоював Хомич на Вітчизняної, залишив на ній три пальці з правої руки, але повернувся з орденом Слави та двома медалями.

... Виключали Хомича з колгоспу в районі, куди викликали повісткою. І головував на засіданні сам предісполкома товариш Мотяков, що визнавав тільки один принцип керівництва: «Роги ламати будемо», - і як не намагався урезонити Мотякова секретар райкому партії Дьомін, - все ж таки осінь 53-го, інші потрібні методи, - а постановило збори виключити Кузькіна з колгоспу і обкласти його як одноосібника подвійним податком: у місячний термін здати 1700 рублів, 80 кг м'яса, 150 яєць і дві шкури. Все, все до копієчки віддам, клятвено пообіцяв Хомич, але ось шкуру здам тільки одну - дружина може опиратися , щоб я з неї для вас, дармоїдів, шкуру здирав.

Повернувшись додому, Хомич продав козу, сховав рушницю і став чекати конфіскаційних комісію. Ті не забарилися. Під проводом Пашки Вороніна обнишпорили хату і, не знайшовши нічого цінного матеріально, звели з двору старий велосипед. Хомич ж сів писати заяву в обком партії: «Я виключений з колгоспу за те, що виробив 840 трудоднів і отримав на все своє ораву з семи чоловік 62 кг гречки. Питається, як жити? »- А в кінці додав:« Підходять вибори. Радянський народ радіє ... А моя сім'я і голосувати не піде ».

Скарга спрацювала. Завітали важливі гості з області. Злидні Кузькін справила враження, і знову було засідання в районі, тільки розбиралася вже самоправність ГУЗЕНКОВА і Мотякова. Їм - по вимові, а Живому - паспорт вільної людини, матеріальну допомогу, та ще й працевлаштували - сторожем при лісі. Навесні ж, коли скінчилося сторожеваніе, вдалося Хомич влаштуватися охоронцем і комірником при плотах з лісом. Так що і при будинку, і під час роботи виявився Фомич. Колишнє колгоспне начальство зубами скрипіло, випадку чекало. І дочекалося. Одного разу піднявся сильний вітер, хвилею стало розгойдувати і тріпати плоти. Ще трохи, і відірве їх від берега, розметає по всій річці. Потрібен трактор, всього на годину. І Хомич кинувся в правління за допомогою. Не дали трактора. Довелося Хомич за гроші та за пляшку шукати помічника і тракториста - врятували вони ліс.Коли ж Гузенко заборонив колгоспному магазину продавати Кузькін хліб, Хомич відбився за допомогою кореспондента. І нарешті, третій удар послідував: правління вирішило забрати в Кузькін город. Хомич уперся, і тоді оголосили Живого тунеядцем, які захопили колгоспну землю. Влаштували в селі суд. Загрожувало йому висновок. Важко було, але і на суді викрутився Живий, кмітливість і гострий язик допомогли. А тут і доля розщедрилася - отримав Хомич місце шкіпера на пристані біля свого села. Потекла спокійна і некваплива літнє життя. Взимку гірше, навігація закінчується, доводилося плести кошики на продаж. Але знову прийшла