Короткий переказ Про це (Володимир Маяковський)
Короткий переказ твору Про це (Володимир Маяковський)
Тема, про яку хоче говорити поет, переспівана багато разів. Він і сам кружляв у ній поетичної білкою і хоче кружляти знову. Ця тема може навіть каліку підштовхнути до паперу, і пісня його буде рядками рябіти у сонці. У цій темі прихована істина і краса. Ця тема готується до стрибка у схованках інстинктів. Заявившись до поета, ця тема грозою розкидає людей і справи.Ножем до горла підступає ця тема, ім'я якої - любов!
Поет розповідає про себе і коханої в баладі, і лад балад молодіє, бо слова поета болять. «Вона» живе в своєму будинку в Водоп'ян провулку, «він» сидить в своєму будинку біля телефону. Неможливість зустрітися стає для нього в'язницею. Він дзвонить коханої, і його дзвінок кулею летить по проводах, викликаючи землетрус на Мясницькій, у поштамту. Спокійна секундантша-куховарка піднімає трубку і не поспішаючи йде кликати улюблену поета.Весь світ кудись відсунутий, лише трубкою цілить у нього невідоме. Між ним і коханою, розділеними Мясницькій, лежить всесвіт, через яку тонюсенький ниточкою тягнеться кабель. Поет відчуває себе не поважним співробітником «Известий», якому влітку належить їхати до Парижа, а ведмедем на своїй подушці-крижині. І якщо ведмеді плачуть, то саме так, як він.
Поет згадує себе - такого, яким він був сім років тому, коли була написана поема «Людина». З тих пір йому не судилося півником пролізти в побут, у сімейне щастя: канатами власних рядків він прив'язаний до мосту над річкою і чекає допомоги. Він біжить по нічній Москві - по Петровському парку, Ходинці, Тверській, Садовій, Пресні. На Пресні, в сімейному нірці, його чекають рідні. Вони раді його появи на Різдво, але дивуються, коли поет кличе їх кудись за 600 верст, де вони мають рятувати когось, що стоїть над річкою на мосту. Вони нікого не хочуть рятувати, і поет розуміє, що рідні замінюють любов чаєм і Штопко шкарпеток. Йому не потрібна їх курчачі любов.
Крізь Пресненський міражі поет іде з подарунками під пахвами. Він виявляється в міщанському будинку Фекли Давидівни. Тут янголята рожевіють від іконного глянцю, Ісус люб'язно кланяється, піднявши тернистий вінок, і навіть Маркс, запряжених у червону рамку, тягне обивательства лямку. Поет намагається пояснити обивателям, що пише для них, а не через особисту примхи. Вони, посміхаючись, слухають іменитого блазня і їдять, трясучи щелепою про щелепу. Їм теж байдужий якийсь чоловік, прив'язаний до мосту над річкою та очікує допомоги. Слова поета проходять крізь обивателів.
Москва нагадує картину Бекліна «Острів мертвих». Опинившись в квартирі друзів, поет слухає, як вони зі сміхом базікають про нього, не перестаючи танцювати тустеп. Стоячи біля стінки, він думає про одне: тільки б не почути тут голос коханої. Їй він не змінив ні в одному своєму вірші, її він обходить в прокльони, якими громить буденщини жуть. Йому здається, що тільки кохана може врятувати його - людини, що стоїть на мосту. Але потім поет розуміє: сім років він стоїть на мосту Викупителем земної любові, щоб за всіх розплатитися і за всіх розплакатися, і якщо треба, повинен стояти і двісті років, не чекаючи порятунку.
Він бачить себе, що стоїть над горою Машук. Внизу - натовп обивателів, для яких поет - не вщух і душа, а сторічний ворог. У нього стріляють з усіх гвинтівок, з усіх батарей, з кожного маузера й браунінга. На Кремлі червоним прапорцем сяють поетови клапті.
Він ненавидить усе, що вбито в людей пішли рабьім, що осідало і осіло побутом навіть у краснофлагом ладі. Але він всією серцевої вірою вірує в життя, в цей світ. Він бачить майбутню майстерню людських відроджень і вірить, що саме його, не дожив і не долюбив своє, захочуть воскресити люди майбутнього. Може бути, його улюблена теж буде відроджена, і вони надолужать недокоханості зірковістю незліченних ночей. Він просить про воскресіння хоча б за те, що був поетом і чекав кохану, відкинувши буденну нісенітниця. Він хоче дожити своє в тому житті, де любов - не служниця заміжжя, хтивості й хлібів, де любов йде усього всесвіту. Він хоче жити в тому житті, де батьком його буде принаймні світ, а матір'ю - принаймні земля.