Короткий переказ твору Гордість і упередження (Джейн Остін)

«Запам'ятайте, якщо прикрощі наші виникають з Гордості і Упередження, то і позбавленням від них ми буваємо зобов'язані також Гордість і упередження, бо так чудово врівноважені добро і зло в світі».

Слова ці й справді цілком розкривають задум роману Джейн Остін.

Провінційне сімейство, що називається, «середньої руки»: батько сімейства, містер Беннет, - цілком благородних кровей, флегматічен, схильний до стоїчно-приреченому сприйняття і навколишнього життя, і самого себе; з особливою іронією ставиться він до власної дружини: місіс Беннет і справді не може похвалитися ні походженням, ні розумом, ні вихованням. Вона відверто дурна, кричуще нетактовно, вкрай обмежена і, відповідно, дуже високої думки про власну персону. У подружжя Беннет п'ятеро дочок: старші, Джейн і Елізабет, стануть центральними героїнями роману.

Дія відбувається в типовій англійській провінції. У маленьке містечко Мерітон, що в графстві Хартфордшир, приходить сенсаційна звістка: одне з найбагатших маєтків в окрузі Незерфілд-парк більше не буде пустувати: його орендував багатий молодий чоловік, «столична штучка» і аристократ містер Бінглі. До всіх вищевикладеним його достоїнств додавалося ще одне, найбільш істотне, воістину безцінний: містер Бінглі був неодружений. І уми навколишніх маменек були запаморочені і збентежені від цієї звістки надовго; розум (точніше, інстинкт!) Місіс Беннет особливо. Жарт сказати - п'ятеро дочок! Однак містер Бінглі приїжджає не один, його супроводжують сестри, а також нерозлучний друг містер Дарсі. Бінглі простодушний, довірливий, наївний, розкритий для спілкування, позбавлений будь-якого снобізму і готовий любити всіх і кожного. Дарсі - повна йому протилежність: гордий, зарозумілий, замкнутий, сповнений усвідомлення власної винятковості, приналежності до обраного кола.

Відносини, що складаються між Бінглі - Джейн і Дарсі - Елізабет цілком відповідають їх характерів. У перших вони пронизані ясністю і безпосередністю, обидва і простодушні, і довірливі (що спочатку стане грунтом, на якій виникне взаємне почуття, потім причиною їх розлуки, потім знову зведе їх разом). У Елізабет і Дарсі все виявиться зовсім інакше: тяжіння-відштовхування, взаємна симпатія і настільки ж очевидна взаємна неприязнь; одним словом, ті самі «гордість і упередження» (обоіх!), що принесуть їм масу страждань і душевних мук, через які вони будуть болісно, при цьому ніколи «не відступаючи від імені» (тобто від себе), пробиватися один до Друга. Їхня перша зустріч одразу ж позначить взаємний інтерес, точніше, взаємне цікавість. Обидва в рівній мірі неабиякі: як Елізабет різко відрізняється від місцевих панянок - гостротою розуму, незалежністю суджень та оцінок, так і Дарсі - вихованням, манерами, стриманим зарозумілістю виділяється серед натовпу офіцерів розквартированого в Мерітоне полку, тих самих, що своїми мундирами і еполетами звели з розуму молодших міс Беннет, Лідію і Кітті. Однак спочатку саме зарозумілість Дарсі, його підкреслений снобізм, коли всією своєю поведінкою, в якому холодна чемність для чуйного вуха може не без підстав прозвучати мало не образливою, - саме ці його властивості викликають у Елізабет і ворожість, і навіть обурення. Бо якщо притаманна обом гордість їх відразу (внутрішньо) зближує, то упередження Дарсі, його станова пиха здатні лише відштовхнути Елізабет. Їх діалоги - при рідкісних і випадкових зустрічах на балах і у вітальнях - це завжди словесна дуель. Дуель рівних супротивників - незмінно чемна, ніколи не виходить за рамки пристойності і світських умовностей.

Сестри містера Бінглі, швидко розгледівши виникло між їхнім братом і Джейн Беннет взаємне почуття, роблять все, щоб віддалити їх один від одного. Коли ж небезпека починає здаватися їм зовсім вже невідворотною, вони просто-напросто «відвозять» його до Лондона.Згодом ми дізнаємося, що дуже істотну роль у цьому несподіваному втечу зіграв Дарсі.

Як і належить в «класичному» романі, основна сюжетна лінія обростає численними відгалуженнями. Так, в якийсь момент в будинку містера Беннета виникає його кузен містер Коллінз, який, згідно з англійськими законами про майорате, після кончини містера Беннета, що не має спадкоємців чоловічої статі, має увійти у володіння їх маєтком Лонгборн, внаслідок чого місіс Беннет з дочками можуть опинитися без даху над головою. Лист, отримане від Коллінза, а потім і його власне поява свідчать про те, наскільки обмежений, дурний і самовпевнений цей пан - саме внаслідок цих достоїнств, а також ще одного, вельми важливого: вміння лестити і догоджати, - зумів одержати парафію в маєтку знатної дами леді де Бер, Пізніше з'ясується, що вона є рідною тітонькою Дарсі - тільки в її зарозумілості, на відміну від племінника, не виявиться ні проблиску живого людського почуття, ні найменшої здатності на душевний порив. Містер Коллінз приїжджає в Лонгборн не випадково: вирішивши, як того вимагає його сан (і леді де Бер теж), вступити в законний шлюб, він зупинив свій вибір на сімействі кузена Беннета, впевнений, що не зустріне відмови: адже його одруження на одній з міс Беннет автоматично зробить щасливу обраницю законної господинею Лонгборна. Вибір його падає, зрозуміло, на Елізабет. Її відмова валить його в глибоке здивування: адже, не кажучи вже про свої особисті достоїнства, цим шлюбом він збирався облагодіяти всю сім'ю. Втім, містер Коллінз втішився дуже скоро: найближча подруга Елізабет, Шарлотта Лукас, виявляється в усіх відношеннях більш практичною і, розсудивши всі переваги цього шлюбу, дає містеру Коллінзу свою згоду. Тим часом у Мерітоне виникає ще одна людина, молодий офіцер розквартированого в місті полку Уікхем. З'явившись на одному з балів, він справляє на Елізабет досить сильне враження: чарівний, попереджувальний, при цьому недурний, вміє сподобатися навіть такий непересічної молодої пані, як