Короткий переказ твору Тайпи (Герман Мелвілл)

Влітку 1842 американське китобійне судно «Доллі» після піврічного плавання досягає Маркізькі архіпелагу в Полінезії і кидає якір у бухті острова Нукухіва. Тут один з матросів (згодом, перед тубільцями, він назве себе Томом), не бажаючи більше виносити капітанського самодурства і жорстокості і вважаючи до того ж, що рейс може надмірно затягнутися, приймає рішення залишити корабель. Але суднове угоду, яке кожен матрос підписав, наймаючись на кітобоец, фактично віддає його на час плавання у владу капітану. Тому просто залишитися на березі неможливо: необхідно бігти і кілька днів потім ховатися від погоні, що висилається за дезертирували моряком все одно як за швидким каторжником, поки пошуки не закінчаться і судно знову не вийде в море. Оскільки архіпелаг нещодавно колонізований французами, та й суду під іншими прапорами нерідко заходять у бухту, Том розраховує, що зможе згодом вступити на одне з них і таким чином повернутися у цивілізований світ.

Він збирає відомості про острів та його мешканців, щоб розробити план втечі. За словами тубільців, що живуть в околицях бухти, родючі долини, розділені гірськими пасмами, існують і в інших частинах острова, і населяють їх різні племена, провідні один з одним нескінченні війни. Найближча з таких долин належить миролюбному племені хаппер. За нею ж лежать володіння грізного племені тайпи, чиї воїни вселяють непереборний страх всім іншим остров'янам. Саме їхнє ім'я жахливо: на місцевому діалекті слово «тайпи» означає «любитель людського м'яса». І слава, про них йде, такому імені цілком відповідає. Французи не вирішуються висадитися в їх долині. Тубільці з бухти показують рубці від ран, отриманих в зіткненнях з ними. Існує також легенда про англійському судні, на якому кровожерливі тайпи повністю вирізали команду, обманом заманивши корабель до свого берега.

Том розуміє, що в самій бухті сховатися йому ніде: досить буде капітану пообіцяти тубільцям спокусливі подарунки - його тут же відшукають і видадуть. Якщо ж піти в глиб острова - є чималий ризик стати здобиччю канібалів. Але з'ясувавши, що остров'яни селяться лише глибоко в долинах, оскільки побоюються, в силу постійної ворожнечі, близькості чужинців, а на піднесених місцях взагалі уникають з'являтися інакше як для того, щоб спуститися заради війни або грабежу в долину до сусідів, приходить до висновку, що , зумівши непомітно пробратися в гори, зможе залишатися там досить довго, харчуючись плодами і фруктами. До того ж і відплиття корабля в цьому випадку не залишиться непоміченим - з гори йому буде відкритий вид на весь затоку. Спершу Том не думає про супутник, але, спостерігаючи за одним молодим матросом на прізвисько Тобі, вгадує і в ньому бажання розлучитися з китобійця і повідомляє йому свій план. Вони вирішуються бігти разом.

Зійшовши на берег разом з іншими матросами, Тобі і Том, скориставшись проливним дощем, ховаються в заростях. Ще до заходу вони досягають самого піднесеного місця в центрі острова. Дійсність, однак, обманює їх очікування. Ніде поблизу не видно спуску в долини - гірський ландшафт, пересічений обривами і хребтами, тягнеться наскільки сягає око, а серед ростуть тут дерев немає тих порід, чиї плоди могли б служити їжею. Втікачі розподіляють свій убогий хлібний запас і приступають до пошуків більш благодатного притулку.

Кілька днів вони то спускаються в ущелини, то деруться на обриви. Ночують на каменях, спорудивши листяну покрівлю, яка, однак, не рятує від дощу. Хліб підходить до кінця. У Тома починається лихоманка, а запалилася, до того ж нога заважає йому рухатися далі. Перед ним відкривається одна з долин, але, пам'ятаючи про тайпи, вони не відразу вирішуються увійти в неї. І лише переконавшись, що подальше лазіння по скелях їм уже не під силу, прямують туди, покладаючись на провидіння і сподіваючись, що долина ненаселена або населена дружніми хаппарцамі.

Господарі у долині все-таки є, і зустрічі з ними не доводиться чекати довго. Незабаром втікачі потрапляють в тубільну село, і їх натовпом оточують її цікаві мешканці. Тубільці, хоча й трохи насторожені, в цілому цілком дружелюбні - тим більше, що Том вчасно підносить у подарунок захоплені з корабля шматок ситцю і пачку тютюну. Том і Тобі вже не сумніваються, що все склалося вдало і що саме хаппарскім гостинністю вони зараз користуються. Але тут-то, коли Том за допомогою жестів і небагатьох відомих йому слів місцевої мови намагається порозумітися з тубільним вождем, і з'ясовується, що вони знаходяться серед людожерів тайпи.

Дикуни, яких Тобі і Том бачать навколо себе, зовсім не вселяють їм жаху, та й розводити вогонь, щоб негайно підсмажити прибульців, ніхто тут начебто не поспішає. Однак Тому важко позбутися підозри, що за зовнішньою люб'язністю остров'яни приховують який-небудь кровожерний задум, і привітний прийом - всього лише прелюдія до жорстокої розправи. Але минає ніч, ще один день - нічого не відбувається; аборигени цікаві як і раніше, але вже починають звикати до присутності в селі білих людей. Їх поселили в будинку знаменитого воїна Мархейо, в служіння до Того призначений молодий тубілець Корі-Корі, його не обходить увагою перша красуня Файавей, а місцевий знахар намагається, щоправда безуспішно, вилікувати йому ногу. З ногою вже настільки зле, що Том майже не здатний ходити. Тому він просить Тобі пробратися тому в бухту і