Короткий переказ твору Місяць і гріш (Сомерсет Моем)

Після смерті художник Чарльз Стрікленд був визнаний генієм, і, як це зазвичай буває, кожен, хто бачив його хоч би раз, поспішає писати мемуари і тлумачити його творчість. Одні роблять з Стрікленд добродушного сім'янина, турботливого чоловіка і батька, інші ліплять портрет аморального чудовиська, не упускаючи ні найменшої подробиці, що могла б підігріти інтерес публіки. Автор відчуває, що має написати правду про Стрікленд, бо знав його ближче, ніж інші, і, залучений оригінальністю особистості художника, уважно стежив за його життям задовго до того, як Стрікленд увійшов у моду: адже саме цікаве в мистецтві - це особистість творця.

Дія роману відбувається на початку XX ст. Автор, молодий письменник, після свого першого літературного успіху запрошений на сніданок до місіс Стрікленд - буржуа часто мають схильність до людей мистецтва і вважають привабливим для себе обертатися в артистичних колах. Її чоловіка, біржового маклера, на таких сніданках не буває - він занадто посередній, нудний і непримітний.

Але раптово традиція сніданків переривається, - на превеликий подив, пересічний Чарлз Стрікленд кинув дружину і поїхав до Парижа. Місіс Стрікленд впевнена, що чоловік втік з співачкою - розкішні готелі, дорогі ресторани ... Вона просить автора поїхати за ним і умовити його повернутися до сім'ї.

Проте в Парижі виявляється, що Стрікленд живе один, в найдешевшій кімнаті самого бідного готелю. Він визнає, що надійшов жахливо, але доля дружини і дітей його не хвилює, так само як і громадську думку, - залишок життя він має намір присвятити не боргу перед сім'єю, а самому собі: він хоче стати художником. Стрікленд мовби володіє могутня, нездоланна сила, якій неможливо протистояти.

Місіс Стрікленд, при всій її любові до мистецтва, здається набагато образливіше те, що чоловік покинув її заради живопису, вона готова пробачити; вона продовжує підтримувати чутки про роман Стрікленд з французькою танцівницею.

Через п'ять років, знову опинившись у Парижі, автор зустрічає свого приятеля Дірка Стрева, низенького, товстенького голландця з комічною зовнішністю, до безглуздя доброго, який писав добре продаються солоденькі італійські жанрові сценки. Будучи посереднім художником, Дірк, проте, чудово розбирається в мистецтві і вірно служить йому. Дірк знає Стрікленд, бачив його роботи (а цим можуть похвалитися далеко не всі) і вважає його геніальним художником, а тому нерідко позичає грошима, не сподіваючись на повернення і не чекаючи подяки. Стрікленд дійсно часто голодує, але його не обтяжує злидні, він немов одержимий пише свої картини, не піклуючись ні про статок, ні про популярність, ні про дотримання правил людського гуртожитку, і як тільки картина закінчена, він втрачає до неї інтерес - не виставляє, не продає і навіть просто нікому не показує.

На очах автора розігрується драма Дірка Стрева. Коли Стрікленд важко захворів, Дірк врятував його від смерті, перевіз до себе і удвох з дружиною виходжував до повного одужання. У «подяку» Стрікленд входить у зв'язку з його дружиною Бланш, яку Стрев любить більше всього на світі. Бланш йде до Стрікленд. Дірк зовсім роздавлений.

Такі речі зовсім у дусі Стрікленд: йому невідомі нормальні людські почуття.Стрікленд занадто великий для любові і в той же час її не варто.

Через декілька місяців Бланш кінчає життя самогубством. Вона любила Стрікленд, а він не терпів домагань жінок на те, щоб бути його помічницями, друзями й товаришами. Як тільки йому набридло писати оголену Бланш (він використовував її як безкоштовну натурницю), він залишив її. Бланш не змогла повернутися до чоловіка, як отруйно помітив Стрікленд, не в силах пробачити йому жертв, які він приніс (Бланш була гувернанткою, її спокусив син господаря, а коли відкрилося, що вона вагітна, її вигнали, вона намагалася накласти на себе руки, тоді -то Стрев і одружився на ній). Після смерті дружини Дірк, убитий горем, назавжди їде на батьківщину, до Голландії.

Коли нарешті Стрікленд показує автору свої картини, вони справляють на нього сильне і дивне враження. У них відчувається неймовірна зусилля висловити щось, бажання позбутися від сили, що володіє художником, - немов він пізнав душу Всесвіту і зобов'язаний втілити її у своїх полотнах ...

Коли доля закидає автора на Таїті, де Стрікленд провів останні роки свого життя, він розпитує про художника всіх, хто його знав. Йому розповідають, як Стрікленд, без грошей, без роботи, голодний, жив у нічліжному будинку в Марселі; як за підробленими документами, рятуючись від помсти якогось Норовистого Білла, найнявся на пароплав, що йде до Австралії, як вже на Таїті працював наглядачем на плантації ... Мешканці острова, за життя вважали його волоцюгою і не цікавилися його «картинками», дуже шкодують, що свого часу упустили можливість за копійки купити полотна, що стоять тепер величезні гроші. Стара таітянка, господиня готелю, де живе автор, повідала йому, як вона знайшла Стрікленд дружину - тубілки Ату, свою далеку родичку. Відразу після весілля Стрікленд і Ата пішли в ліс, де у Ати був невеликий клаптик землі, і наступні три роки були найщасливішими в житті художника. Ата не докучала йому, робила все, що він велів, виховувала їх дитини ...

Стрікленд помер від прокази. Дізнавшись про свою хворобу, він хотів піти в ліс, але Ата не пустила його. Вони жили вдвох, не спілкуючись з людьми.Незважаючи на сліпоту (остання стадія прокази), Стрікленд продовжував працювати, малюючи на стінах будинку. Цю настінний розпис бачив тільки лікар, який прийшов відвідати хворого, але вже не застав його в живих. Він був