у вбивстві. Він кидається до розпачу і знаходить заспокоєння в обіймах повії. Адже колись він був щиро і чисто закоханий у Розі. «Він не міг переносити життя, повної тих самих насолод, які стали йому потрібніше, ніж хліб і вино ...»
Похмуро закінчується повість.
«Життя більшості людей - мертва дорога і нікуди не веде. Але інші з самого дитинства знають, що йдуть вони до невідомого моря. І вони відчувають віяння вітру, дивуючись його гіркоти, і смак солі на своїх губах, але ще не бачать цілі, поки не подолають останню дюну, а тоді перед ними розкинеться безмежна, клокочущая широчінь і вдарить їм в обличчя пісок і піна морська. І що ж залишається їм? Кинутися в пучину або повернутися назад ... »