Короткий переказ твору Перські листи (Шарль Луї де Монтеск'є)

Дія роману охоплює 1711-1720 рр.. Епістолярна форма твору та додатковий пікантний матеріал з життя перських гаремів, своєрідне побудова з екзотичними подробицями, повні яскравого дотепності і уїдливою іронією опису, влучні характеристики дали можливість автору зацікавити найрізноманітнішу публіку до придворних кіл включно. За життя автора «Перські листи» витримали 12 видань. У романі вирішуються проблеми державного устрою, питання внутрішньої і зовнішньої політики, питання релігії, віротерпимості, ведеться рішучий і сміливий обстріл самодержавного правління і, зокрема, бездарного і навіженого царювання Людовика XIV.Стріли потрапляють і до Ватикану, висміюють ченці, міністри, все суспільство в цілому.

Узбек і Ріка, головні герої, персияне, чия допитливість змусила їх покинути батьківщину і відправитися в подорож, ведуть регулярне листування як зі своїми друзями, так і між собою. Узбек в одному з листів до друга розкриває справжню причину свого від'їзду. Він був у юності представлений до двору, але це не зіпсувало його. Викриваючи порок, проповідуючи істину і зберігаючи щирість, він наживає собі чимало ворогів і вирішує залишити двір.На підставі (вивчення західних наук) за згодою шаха Узбек залишає батьківщину. Там, в Іспагані, йому належав сераль (палац) з гаремом, в якому знаходилися найпрекрасніші Женшина Персії.

Друзі починають свою подорож з Ерзерума, далі їх шлях лежить в Токата і Смірну - землі, підвладні туркам. Турецька імперія доживає в ту пору останні роки своєї величі. Паші, які тільки за гроші отримують свої посади, приїжджають у провінції і грабують їх як завойовані країни, солдати підпорядковуються виключно їм зерна. Міста обезлюдніли, села спустошені, землеробство і торгівля в повному занепаді. У той час як європейські народи вдосконалюються з кожним днем, вони коснеют у своєму первісному невігластві. На всіх великих просторах країни тільки Смірну можна розглядати як місто багатий і сильний, але його роблять таким європейці.Укладаючи опис Туреччини своєму другові Рустану, Узбек пише: «Ця імперія, не мине й двох століть, стане театром тріумфів якого-небудь завойовника».

Після сорокаденного плавання наші герої потрапляють в Ліворно, один з квітучих міст Італії. Побачений вперше християнське місто - велике видовище для магометанина. Різниця в будовах, одязі, головних звичаї, навіть у найменшій дрібницю знаходиться що-небудь незвичайне. Жінки користуються тут більшою свободою: вони носять тільки одну вуаль (персіянкі - чотири), в будь-який день вільні виходити на вулицю в супроводі яких-небудь бабусь, їх зяті, дядька, племінники можуть дивитися на них, а їхні чоловіки майже ніколи на це не ображаються . Незабаром мандрівники прямують у Париж, столицю європейської імперії. Ріка після місяця столичного життя поділиться враженнями зі своїм другом Іббеном. Париж, пише він, так само великий, як Іспагань, «будинку в ньому так високі, що молено поклястися, що в них живуть одні тільки астрологи». Темп життя у місті зовсім інший; парижани біжать, летять, вони впали б в непритомність від повільних возів Азії, від мірного кроку верблюдів. Східний ж людина абсолютно не пристосований для цієї біганини. Французи дуже люблять театр, комедію - мистецтва, незнайомі азіатам, тому що по природі своєї ті більш серйозні. Ця серйозність жителів Сходу відбувається тому, що вони мало спілкуються між собою: вони бачать одне одного лише тоді, коли їх до цього змушує церемоніал, їм майже невідома дружба, складова тут насолоду життя; вони сидять по домівках, так що кожна сім'я ізольована. Чоловіки в Персії не володіють жвавістю французів, у них не видно духовної свободи і достатку, які у Франції властиві всім станам.

Між тим з гарему Узбека приходять тривожні вісті. Одну з жінок, заши, застали наодинці з білим євнухом, який тут же, за наказом Узбека, заплатив за віроломство і невірність головою. Білі і чорні євнухи (білих євнухів не дозволяється допускати в кімнати гарему) - низькі раби, сліпо виконують всі бажання женшин і в той же час змушують їх беззаперечно підкорятися законам сералю. Жінки ведуть розмірений спосіб життя: вони не грають в карти, не проводять безсонних ночей, не п'ють вина і майже ніколи не виходять на повітря, так як сераль не пристосований для задоволень, в ньому все просякнуте підпорядкуванням і боргом. Узбек, розповідаючи про ці звичаї знайомому французу, чує у відповідь, що азіати змушені жити з рабами, серце і розум яких завжди відчувають приниження їх положення. Чого можна очікувати від людини, вся честь якого полягає в тому, щоб вартувати дружин іншого, і який гордиться брудної посадою, яка тільки існує у людей. Раб погоджується переносити тиранію більш сильної статі, аби мати можливість доводити до відчаю слабший. «Це найбільше відштовхує мене у ваших звичаї, звільніться ж, нарешті, від забобонів», - укладає француз. Але Узбек непохитний і вважає традиції священними. Ріка, у свою чергу, спостерігаючи за парижанка, в одному з листів до Іббену міркує про жіночу свободу і схиляється до думки про те, що влада жінки природна: це влада краси, якої ніщо не може чинити опір, і тиранічна влада чоловіки не у всіх країнах поширюється на жінок, а влада краси універсальна. Ріка помітить про себе: «Мій розум непомітно втрачає те, що ще залишилося в ньому азіатського, і без зусиль пристосовується до європейських звичаїв; я дізнався жінок тільки з тих пір, як я тут: я в один місяць вивчив їх більше, ніж вдалося б мені в сералі протягом тридцяти років ». Ріка, ділячись з Узбеком своїми враженнями про особливості французів, відзначає також, що на відміну від їхніх співвітчизників,