Арсиноя спішно змінила тему і почала паплюжити в очах Альцеста Селімену, нібито підло змінює йому, але той не хотів вірити голослівним звинуваченням. Тоді Арсиноя пообіцяла, що Альцест незабаром отримає вірний доказ підступності коханої.

У чому Арсиноя дійсно була права, це в тому, що Альцест, незважаючи на свої дивацтва, володів даром розташовувати до себе людей. Так, глибоку душевну схильність до нього живила кузина Селіма, Еліанта, яку в Альцесті підкупляло рідкісне в інших прямодушність і благородне геройство. Вона навіть зізналася Філінту, що з радістю стала б жінкою Альцеста, коли б той не був палко закоханий в іншу.

Філінт між тим щиро дивувався, як його друг міг запалився почуттям до вертихвістка Селімене і не віддати перевагу їй зразок усіляких достоїнств - Еліанту. Союз Альцеста з Еліантой порадував би Філінта, але якщо б Альцест все ж поєднався шлюбом з Селіменой, він сам з величезним задоволенням запропонував би Еліанте своє серце і руку.

Визнання в любові не дав довершити Філінту Альцест, що увірвався в кімнату, весь палаючи гнівом і обуренням. Йому щойно потрапило до рук листа Селіма, повністю викривали її невірність і підступність. Адресовано лист був, за словами передав його Альцест особи, ріфмоплету Оронт, з яким він тільки-но встиг примиритися за посередництва влади. Альцест вирішив назавжди порвати з Селіменой, а до того ж ще й досить несподіваним чином помститися їй - взяти в дружини Еліанту. Нехай підступна бачить, якого щастя позбавила себе!

Еліанта радила Альцест спробувати примиритися з коханою, але той, побачивши Селімену, обрушив на неї град гірких докорів і образливих звинувачень. Селіма не вважала лист негожим, оскільки, за її словами, адресатом була жінка, але коли дівчині набридло завіряти Альцеста у своїй любові і чути у відповідь тільки грубості, вона оголосила, що, якщо йому так завгодно, писала вона й справді до Оронт, зачарований її своїми незліченними достоїнствами.

Бурхливому поясненню поклало кінець поява переляканого слуги Альцеста, Дюбуа. Раз у раз збиваючись від хвилювання, Дюбуа розповів, що суддя - той самий, якого його господар не захотів улещівать, покладаючись на непідкупність правосуддя, - виніс вкрай несприятливий рішення у позові Альцеста, і тому тепер їм обом, щоб уникнути великих неприємностей, треба як якомога швидше покинути місто.

Як не умовляв його Філінт, Альцест навідріз відмовився подавати скаргу і оскаржувати завідомо несправедливий вирок, який, на його погляд, тільки зайвий раз підтвердив, що в суспільстві безроздільно панують безчестя, брехня і розпусту. Від свого товариства віддалиться, а за свої обманом відібрані гроші отримає незаперечне право на всіх кутах кричати про злий неправді, правлячої на землі.

Тепер у Альцеста залишалося лише одну справу: почекати Селімену, щоб повідомити про швидку зміну у своїй долі; якщо дівчина по-справжньому його любить, вона погодиться розділити її з ним, якщо ж ні - скатертиною дорога.

Але остаточного рішення вимагав у Селіма не один Альцест - цим же дошкуляв її Оронт. У душі вона вже зробила вибір, проте їй не сприймав публічні визнання, звичайно чреваті гучними образами. Положення дівчата ще більше посилювали Акаст з Клітандром, які також бажали отримати від неї деякі роз'яснення. У них в руках був лист Селіма до Арсиної - листом, як раніше Альцеста, забезпечила маркізів сама ревнива адресатки, - містило дотепні і дуже злі портрети шукачів її серця.

За прочитанням вголос цього листа послідувала галаслива сцена, після якої Акаст, Клітандр, Оронт і Арсиноя, скривджені і уражені, спішно розкланялися. Що залишився Альцест в останній раз звернув на Селімену все своє красномовство, закликаючи разом з ним відправитися куди-небудь у глухомань, геть від пороків світла. Але така самовідданість була не під силу юному створінню, розпещеному загальним поклонінням - самотність адже так страшно у двадцять років.

Побажавши Філінту з Еліантой великого щастя і любові, Альцест розпрощався з ними, бо йому тепер належало йти шукати світом куточок, де ніщо не заважало б людині бути завжди до кінця чесним.