Короткий переказ твору Заздрість (Юрій Олеша)

«Він співає вранці в клозеті. Можете уявити собі, який це життєрадісна, здорова людина ». Без цієї хрестоматійною, що стала летючої фрази, з якої починається роман Олеші, не обійтися. А мова в ній йде про колишнього революціонера, члена Товариства політкаторжан, нині ж великому радянському господарник, директора тресту харчової промисловості Андрія Бабічева. Бачить ж його таким - могутнім гігантом, господарем життя - головний герой, людина, що загубився в житті, Микола Кавалеров.

Андрій Бабічев підібрав п'яного Кавалерів, що валявся біля пивної, з якої його вигнали після сварки. Він пошкодував його, і дав на час притулок у своїй квартирі, поки відсутній його вихованець і друг, представник «нового покоління», восемналцатілетній студент і футболіст Володя Макаров. Два тижні живе у Бабічева Кавалерів, але замість подяки відчуває до свого благодійнику болісну заздрість. Він зневажає його, вважає нижче себе і називає ковбасником. Адже він, Кавалерів, володіє образним баченням, мало не поетичним даром, який використовує для твору естрадних монологів та куплетів про фінінспектор, совбаришнях, непманах і стягнення аліментів. Він заздрить преуспеянію Бабічева, його здоров'ю та енергії, знаменитості і розмаху. Кавалерово хочеться спіймати його на чомусь, виявити слабку сторону, знайти пролом в цьому моноліті. Болісно самолюбний, він відчуває себе приниженим своїм пріжівальчеством і бабічевской жалістю. Він ревнує до незнайомого йому Володі Макарову, чия фотографія стоїть на столі у Бабічева.

Кавалерово двадцять сім років. Він мріє про власну славу. Він хоче більшої уваги, тоді як, за його словами, «у нашій країні дороги слави загороджені шлагбаумами». Він хотів би народитися в маленькому французькому містечку, поставити перед собою яку-небудь високу мету, в один прекрасний день піти з містечка і в столиці, фанатично працюючи, досягти її. У країні ж, де від людини вимагається тверезий реалістичний підхід, його підмиває раптом взяти та й створити що-небудь безглузде, вчинити який-небудь геніальне пустощі і сказати потім: «Так, от ви так, а я так». Кавалерів відчуває, що життя його переламалася, що він вже не буде ні гарним, ні знаменитим. Навіть надзвичайної любові, про яку він мріяв все життя, теж не буде. З сумом і жахом згадує він про кімнату у сорокап'ятирічний вдови Ганнусі Прокопович, жирної і рихлою. Він сприймає вдову як символ своєї чоловічої приниженості. Він чує її жіночий поклик, але це будить в ньому тільки лють («Я не пара тобі, гадина!").

Кавалерів, такий тонкий і ніжний, змушений бути «блазнем» при Бабічева.Він носить за вказаними адресами виготовлену за технологією Бабічева ковбасу, «яка не псується в один день», і всі вітають її творця. Кавалерів само гордо відмовляється від її урочистого поїдання. Його розбирає злість, тому що в тому новому світі, який будує комуніст Бабічев, слава «спалахує від того, що з рук ковбасника вийшла ковбаса нового сорту». Він відчуває, що цей новий, що будується світ є головний, тріумфуючий. І він, Кавалерів, на відміну Бабічева, чужий на цьому святі життя. Йому постійно нагадують про це, то не пустивши на льотне поле аеродрому, де повинен відбутися відліт радянського аероплана нової конструкції, то на будівництві ще одного дітища Бабічева - «Четвертак», будинку-гіганта, майбутньої найбільшою їдальні, найбільшою кухні, де обід коштуватиме всього четвертак.

Змучений заздрістю, Кавалерів пише Бабічева лист, де зізнається у своїй ненависті до нього і називає тупим сановником із панськими нахилами. Він заявляє, що стає на бік брата Бабічева - Івана, якого одного разу бачив у дворі будинку, коли той погрожував Андрію погубити його за допомогою своєї машини «Офелії». Андрій Бабічев тоді сказав, що його брат Іван - «ледар, шкідливий, заразливий людина», якого «треба розстріляти». Трохи пізніше Кавалерів випадково опиняється свідком того, як цей товстий людина в казанку і з подушкою в руках просить дівчину на ім'я Валя повернутися до нього. Валя, дочка Івана Бабічева, стає предметом його романтичних устремлінь. Кавалерів оголошує Бабічева війну - «... за ніжність, за пафос, за особистість, за імена, що хвилюють, як ім'я« Офелія », за все, що пригнічуєте ви, чудова людина».

Саме в той момент, коли Кавалерів, маючи намір остаточно покинути будинок Бабічева, збирає свої пожитки, повертається студент і футболіст Володя Макаров. Розгублений і ревнуючий Кавалерів намагається обмовити перед ним Бабічева, але Макаров не реагує, а спокійно займає своє місце на так полюбився Кавалерово дивані. Лист Кавалерів не наважується залишити, але потім раптом виявляє, що помилково захопив чуже, а його так і залишилося лежати на столі. Він у розпачі. Знову повертається він до Бабічева, йому хочеться впасти в ноги благодіяння, покаявшись, благати про прощення. Але замість цього він тільки ятрить, а побачивши з'явилася з спальні Валю, і зовсім впадає в транс - знову починає обмовляти і врешті-решт виявляється вигнані за двері. «Все скінчено, - говорить він. Тепер я вб'ю вас, товаришу Бабічев ».

З цього моменту Кавалерів в союзі з "сучасним чарівником» Іваном Бабічева, вчителем і утішником. Він слухає його сповідь, з якої дізнається про неабиякі винахідницькі здібності Івана, з дитинства дивує навколишніх і отримав прізвисько Механік. Після Політехнічного інституту той деякий час працював інженером, але цей етап у минулому, тепер же він хитається з пивних, за плату малює портрети з бажаючих, складає експромти і т. п. Але головне - проповідує. Він пропонує організувати «змова почуттів» на противагу бездушною ері соціалізму, що заперечує цінності століття минулого: жаль, ніжність, гордість, ревнощі, честь, обов'язок, любов ... Він скликає тих, хто ще не звільнився від людських