Короткий переказ твору Важкий пісок (Анатолій Рибаков)

Батько автора народився у Швейцарії, в Базелі. У його дідуся Іванівського було три сини. Батько був молодшим у родині, як кажуть - мізінікл, тобто мізинець.

Коли батько закінчив коледж і готувався вступати до університету, виникла ідея поїхати в Росію, на батьківщину предків, в маленьке південне місто. І вони поїхали - дідусь професор Іванівський і майбутній батько автора, гарний молодий блондин Якоб. Було це у 1909 р., майже сімдесят років тому.

Тоді Якоба і побачила майбутня мати автора - і ця дівчина, ця синьоока красуня, дочка шевця Рахленко, стала для нього долею. Він приліпився до неї на все життя, як приліпився праотець наш Яків до своєї Рахілі. Мати Якоба була проти цього шлюбу. Якоб не поступався ... Словом, пройшов рік, і в місто знову приїхав професор Іванівський з дружиною Ельфріда, субтильний такий німкеню, сином Якобом і економкою.

Треба сказати, що тут мати автора заховала подалі свою зухвалість і норовистість, і перед бабусею Ельфріда постала тиха, скромна красуня Рахіль. Несподівано бабуся висунула «важку артилерію»: виявляється, вона не єврейка, а швейцарка німецького походження, і коли дідусь на ній одружився, то перейшов в протестантство. Але Рахленко про протестантстві не бажали й думати ... Загалом, все закінчилося угодою, і після весілля молоді поїхали до Швейцарії.

Отже, батьки автора живуть в Базелі. Через рік народжується його брат Лева, а ще через півроку мати з немовлям на руках приїжджає до своїх батьків у Росію. Їй було несолодко в манірному професорському німецькому будинку. Не минуло й двох місяців, як за нею з'явився й Якоб.

У Льови кір, у Льови свинка, потім на світ з'являється автор, і мама залишається його вигодувати, потім доводиться залишитися, щоб народити і вигодувати Юхима. Дотягли до серпня 1914 р., і тато застряг в Росії. Гарний, вихований, чемний, добрий чоловік - але людина без спеціальності. І дідусь Рахленко вирішив пустити його по торгової частини. Спочатку батько був прикажчиком у м'ясній лавці. Потім моя ревнива мати знайшла йому місце, де жінками і не пахло, - в крамниці железоскобяного товару.

Але от революція, царя скинули, смугу осілості скасували, і навіть дідусь Рахленко став схилятися до того, щоб батько з мамою поїхали до Швейцарії. Але мама ні в яку! За безглузда і навіжений характер батько любив її ще сильніше, розумів, що потрібен їй саме такий чоловік, як він, - спокійний, делікатний і люблячий. Саме тому, що він був такий чоловік, він і став працювати в шевської майстерні тестя.

Старшого сина дідуся звали Йосип (були ще Лазар, Гриша, Миша і моя мати Рахіль). Після одного сильного скандалу батька з Йосипом сім'я автора відокремилася від дідуся, купила невеликий будиночок на сусідній вулиці.

У 17-му народилася Люба, в 19-му - Генріх, у 25-му - Діна. Сім'я організувала шевську артіль і до середини 20-х рр.. Жила пристойно ... Старшого брата Льову направили вчитися до Москви, до Свердловського комуністичний університет. У 28-му мама народила молодшого братика Сашка, свого сьомого та останньої дитини.

У 30-і рр.. На базі сімейної артілі створилася державна взуттєва фабрика, та директор Іван Антонович Сидоров призначив батька завскладом сировини і фурнітури. У 1934 р. сестра Люба вступила в Ленінграді в медичний, вийшла заміж, і ось в будинку з'явився Ігорьок, перший онук. Одружився і Льова у себе в Чернігові, наречену батькам не показав, але від людей дізналися, що його дружина, Ганна Мойсеївна, важлива персона - викладає політекономію. Старша за нього на п'ять років, у неї дівчинка від першого шлюбу.

Грім грянув серед білого дня: в обласній газеті з'явилася стаття «Чужинці і розкрадачі на взуттєвій фабриці». Як чужинець згадувався батько, «людина сумнівного соціального походження», деякі працівники і, звичайно, директор Сидоров. Був обшук, батька заарештували. Брат Льова з приводу справи батька сказав, що слідство розбереться, а він втручатися не має права. Відбувся показовий процес - виїзна сесія обласного суду. Загалом, результатів доводилося чекати самих поганих. Але завдяки блискучій захисту адвоката Терещенко після перегляду справи батькові дали рік умовно, Сидорова звільнили теж ...

Після цього сусід Іван Карлович влаштував батька в депо на склад. Незабаром прийшла страшна звістка: загинув брат Левко і його дружина. Її дочка Олечку та Оліну няню Ганну Єгорівну спочатку відправили в село до рідних Ганни Єгорівни - мати про цю дівчинку й чути не хотіла. Вона їй що, внучка? Словом, все закінчилося тим, що батько влаштував Ганну Єгорівну у ФЗУ прибиральницею, вона отримала кімнатку, а Оля залишилася в сім'ї автора.

Ось так і жили. Люба, Генріх, Юхим і автор вже працювали, матеріальне становище батьків покращився, але не було блискучим. І автор вирішив: нехай Діна надійде до консерваторії, Люба забере Ігоря, Саша і Оля стануть на ноги, і тоді він перебереться куди-небудь в промисловий центр, працювати за фахом.

... Двадцять другого червня почалася війна, двадцять третього автора призвали.

Після війни автор крок за кроком з'ясував обставини смерті рідних. Чому рідні не евакуювалися? Мати не захотіла. Вона вважала, що все, що говорять про німців, - вигадки.

Але от у місто увійшли німці, і був відданий наказ усім євреям переселитися в гетто. Мама сказала татові, щоб він заявив про своє