Тереза добра, розумна, кмітлива, наділена здоровим глуздом, але вражаюче неосвічена. Всі спроби Жан-Жака розвинути її розум зазнають невдачі: дівчина навіть не навчилася визначати час за годинником. Тим не менше її суспільства Жан-Жаку цілком вистачає, не відволікаючись на суєтні справи, він наполегливо працює, і незабаром опера готова. Але щоб просунути її на сцену, необхідно володіти талантами придворного інтригана, а їх-то уЖан-Жака і немає, і він знову терпить фіаско на музичному терені.

Життя вимагає свого: тепер він зобов'язаний забезпечувати харчування не тільки собі, а й Терезі, а заодно і її численним родичам на чолі з жадібною матусею, яка звикла жити за рахунок старшої дочки. Заради заробіткуЖан-Жак надходить у секретарі до знатного вельможі і на якийсь час покидає Париж. Повернувшись, він виявляє, що Тереза вагітна. З розмов співтрапезників за табльдотом Жан-Жак дізнається, що у Франції небажаних немовлят здають в Виховний будинок; вирішивши піти звичаям цієї країни, він умовляє Терезу віддати немовля. На наступний рік історія повторюється, і так аж п'ять разів. Тереза «підкорилася, гірко зітхаючи». Жан-Жак само щиро вважає, що «вибрав для своїх дітей найкраще чи те, що вважав таким».Втім, автор «обіцяв написати сповідь, а не самовиправдання».

Жан-Жак близько сходиться з Дідро. Як і у Жан-Жака, в Дідро є «своя Нанетту», різниця тільки в тому, що Тереза лагідна і добра, а Нанетту сварлива і зла.

Дізнавшись, що Дижонская академія оголосила конкурс на тему «Чи сприяло розвиток наук і мистецтв псування або очищенню моралі?», Жан-Жакзахоплено береться за перо. Готову роботу він показує Дідро і отримує його щире схвалення. Незабаром твір публікують, навколо нього піднімається шум, Жан-Жак стає модний. Але його небажання знайти собі покровителя здобуває йому репутацію дивака. «Я був людиною, на якого прагнули подивитися, а на другий день не знаходили в ньому нічого нового», - з гіркотою зауважує він.

Потреба в постійному заробіток та здоров'я, що похитнулося заважають йому писати. Тим не менш він домагається постановки своєї опери «Сільський чаклун», на прем'єрі якій присутній двір на чолі з королем. Королю опера подобається, і він, бажаючи винагородити автора, призначає йому аудієнцію.Але Жан-Жак, бажаючи зберегти свою незалежність, відмовляється від зустрічі з королем і, отже, від королівської пенсії. Його вчинок викликає загальний осуд. Навіть Дідро, схвалюючи в принципі байдуже ставлення до короля, не вважає за можливе відмовлятися від пенсії. Погляди Жан-Жака і Дідро розходяться все далі.

Незабаром Дижонская академія оголошує нову тему: «Про походження нерівності серед людей», і Жан-Жак знову пристрасно береться за перо. Над волелюбним автором починають згущуватися політичні хмари, він залишає Париж і їде до Швейцарії. Там його вшановують як поборника свободи. Він зустрічається з «мамою»: та збідніла і опустилася. Жан-Жак розуміє, що його борг подбати про неї, але з соромом визнається, що нова прихильність витіснила пані де Варанс з його серця. Прибувши до Женеви, Жан-Жакповертається в лоно протестантської церкви і знову стає повноправним громадянином рідного міста.

Повернувшись до Парижа, Жан-Жак продовжує заробляти на життя листуванням нот, бо писати заради грошей він не може - «занадто важко мислити благородно, коли думаєш, щоб жити». Адже віддаючи свої твори на суд публіки, він упевнений, що робить це заради загального блага. У 1756 р.Жан-Жак залишає Париж і обгрунтовується в Ермітажі. «Зміни в мені почалися, як тільки я поїхав з Парижа, як тільки я позбувся від видовища вад цього великого міста, що викликали моє обурення», - заявляє він.

У розпал сільських мрій Жан-Жака відвідує пані д? Удет, і в душі його спалахує любов - «перша і єдина». «Цього разу це була любов - любов у всій своїй силі і в усьому своєму нестямі». Жан-Жак супроводжує пані д? Удет на прогулянках, готовий втратити свідомість від її ніжних поцілунків, але стосунки їх не переходять кордонів ніжної дружби. Пані д? Удет послужила прообразом Юлії з «Нової Елоїзи». Роман мав великий успіх, і автор навіть поправив свої фінансові справи.

Вимушений покинути Ермітаж, Жан-Жак переїжджає в Монморансі, де починає писати «Еміля». Також він продовжує працювати над "Політичними законами»; результатом цього наполегливої праці стає знаменитий «Суспільний договір». Багато аристократи починають домагатися розташування Жан-Жака: принц де Конті, герцогиня Люксембурзька ... Але «я не бажав, щоб мене посилали в буфетну, і мало дорожив столом вельмож. Я не хотів би, щоб вони залишили мене в спокої, не вшановуючи і не принижуючи », - заявляє філософ.

Після виходу в світ «Громадського договору» Жан-Жак відчуває, як число його ворогів - таємних і явних - різко збільшується, і він їде до Женеви. Але і там йому немає спокою: книгу його спалили, а йому самому загрожує арешт.Вся Європа обрушує на нього свої прокляття, як тільки його не називають: «одержимий, біснуватий, хижий звір, вовк» ... Тереза добровільно поділяє долю волелюбного вигнанця.

Зрештою Жан-Жак селиться на острові Сен-П'єр, розташованому посеред Бьенского озера. «У відомому сенсі я прощався зі світлом, маючи намір зачинитися на цьому острові до останніх своїх днів», - пише він. Жан-Жакзахоплюється красою острова і оточуючих його пейзажів; «про природа! про матір моя! »- у захваті вигукує він. Несподівано він отримує наказ залишити острів. Постає питання: куди їхати? Спочатку метою його подорожі проголошений Берлін. Але, пише він, «в третій частині, якщо у мене тільки чи вистачить сил коли-небудь написати її, буде видно, чому, припускаючи відправитися до Берліна, я насправді вирушив до Англії» ...