Короткий переказ твору Юлія, або Нова Елоїза (Жан-Жак Руссо)

«Я спостерігав звичаї свого часу і випустив у світ ці листи», - пише автор у «Передмові» до цього філософсько-ліричному роману.

Маленький швейцарське містечко. Освічений і чутливий різночинецьСен-Пре, немов Абеляр, закохується у свою ученицю Юлію, дочка барона д'Етанж. І хоча сувора доля середньовічного філософа йому не загрожує, він знає, що барон ніколи не погодиться видати дочку за особу неродовитого.

Юлія відповідає Сен-Пре настільки ж палкою любов'ю. Проте вихована в строгих правилах, вона не мислить собі кохання без шлюбу, а шлюб - без згоди батьків. «Візьми суєтну влада, друже мій, мені ж залиш честь. Я готова стати твоєю рабою, але жити в невинності, я не хочу купувати панування над тобою ціною свого безчестя », - пише Юлія коханому. «Чим більше я тобою зачарований, тим розвиненіші стають мої почуття», - відповідає він їй. З кожним днем, з кожним листом Юлія все сильніше прив'язується до Сен-Пре,а він «нудиться і згоряє», вогонь, поточний по його жилах, «ніщо не може ні згасити, ні вгамувати». Клара, кузина Юлії, протегує закоханим. В її присутності Сен-Пре зриває з вуст Юлії чудовий поцілунок, від якого йому «ніколи не зцілитися». «Про Юлія, Юлія! Невже союз наш неможливий!Невже наше життя потече нарізно і нам судилося вічне розлука? »- Вигукує він.

Юлія дізнається, що батько визначив їй чоловіка - свого давнього друга, пана де Вольмара, і в розпачі закликає до себе коханого. Сен-Пре вмовляє дівчину втекти з ним, але вона відмовляється: її втечу «встромить кинджал в материнську груди» і «засмутить кращого з батьків ». Роздирається суперечливими почуттями, Юлія в пориві пристрасті стає коханкою Сен-Пре,і тут же гірко шкодує про це. «Не розуміючи, що я творю, я вибрала власну загибель. Я про все забула, думала тільки про свою любов. Я скотилася в безодню ганьби, звідки для дівчини немає вороття », - довіряється вона Кларі.Клара втішає подругу, нагадуючи їй про те, що жертва її принесена на вівтар чистого кохання.

Сен-Пре страждає - від страждань Юлії. Його ображає каяття коханої.«Значить, я гідний лише презирства, якщо ти зневажаєш себе за те, що з'єдналася зі мною, якщо радість мого життя для тебе - мука?» - Запитує він. Юлія, нарешті, визнає, що тільки «любов є наріжним каменем всього нашого життя ». «Нема в світі уз цнотливі, ніж узи справжньої любові. Тільки любов, її божественний вогонь може очистити наші природні схильності, зосереджуючи всі помисли на улюбленому предметі. Полум'я любові облагороджує і очищає любовні ласки; благопристойність і порядність супроводжують її навіть на лоні хтивої млості, і лише вона вміє все це поєднувати з палкими бажаннями, однак не порушуючи сором'язливості ». Не в силах довше боротися з пристрастю, Юлія закликає Сен-Пре на нічне побачення.

Побачення повторюються, Сен-Пре щасливий, він впивається любов'ю свого «неземного ангела». Але в суспільстві неприступна красуня Юлія подобається багатьом чоловікам, і в тому числі знатного англійської мандрівникові Едуарду Бомстону; мілорд постійно підносить їй хвали. Якосьраз в чоловічій компанії розпалений вином сер Бомстон особливо палко говорить про Юлію, що викликає різке невдоволення Сен-Пре Коханець Юлії викликає англійця на дуель.

Закоханий у Клару пан д'Орб розповідає про те, що трапилося дамі свого серця, а та - Юлії. Юлія благає коханого відмовитися від поєдинку: англієць - небезпечний і грізний противник, до того ж в очах суспільства Сен-Пре не має права виступати захисником Юлії, його поведінка може кинути тінь на неї і розкрити їх таємницю. Юлія пише також серу Едуарду: вона зізнається йому, що Сен-Пре її коханець, і вона «обожнює його». Якщо він вб'є Сен-Пре, він вб'є відразу двох, бо вона «і дня не проживе» після загибелі коханого.

Шляхетний сер Едуард при свідках приносить свої вибачення Сен-Пре.Бомстон і Сен-Пре стають друзями. Англієць з участю відноситься до бід закоханих. Зустрівши в суспільстві батька Юлії, він намагається переконати його, що шлюбні узи з невідомим, але талановитим і шляхетним Сен-Пре аж ніяк не обмежують дворянського гідності сімейства д'Етанж. Однак барон непохитний, більше того, він забороняє дочці бачитися із Сен-Пре. Щоб уникнути скандалу сер Едуард відвозить одного в подорож, не давши йому навіть попрощатися з Юлією.

Бомстон обурений: непорочні узи любові створені самою природою, і не можна приносити їх у жертву громадським забобонам. «Заради загальної справедливості слід викорінювати таке перевищення влади, - обов'язок кожної людини протидіяти насильству, сприяти порядку. І якщо б від мене залежало з'єднати наших закоханих, всупереч волі нісенітного старого, я б, зрозуміло, довершив приречення понад, не рахуючись з думкою світла» , - пише він Кларі.

Сен-Пре в розпачі; Юлія в сум'ятті. Вона заздрить Кларі: її почуття до пана д'Орбу спокійні і рівні, і батько її не збирається з вибором доньки.

Сен-Пре розлучається з сером Едуардом і відправляється до Парижа. Звідти він посилає Юлії розлогі описи моралі паризького світла, аж ніяк не службовці до честі останнього. Піддавшись загальної гонитві за насолодами, Сен-Презмінює Юлії і пише їй покаянного листа. Юлія прощає коханого, але застерігає його: ступити на шлях розпусти легко, але покинути її неможливо.

Несподівано мати Юлії виявляє листування дочки з коханцем. Добра пані д'Етанж не має нічого проти Сен-Пре, але, знаючи, що батько Юлії ніколи не дасть своєї згоди на шлюб дочки з «безрідним волоцюгою», вона мучиться докорами совісті, що не зуміла вберегти дочку, і незабаром вмирає. Юлія, вважаючи себе винуватцем смерті матері, покірно погоджується стати дружиною Вольмара. «Настав час відмовитися від помилок молодості і від оманливих сподівань; я ніколи не буду належати вам», - повідомляє вонаСен-Пре. «Про любов! Хіба можна мстити тобі за втрату близьких », - вигукуєСен-Пре в сумному листі