Короткий переказ твору У лабіринті (Ален Роб-Гріє)

Місце дії - невелике містечко напередодні пришестя у нього ворожих військ. За висловом автора, події, описувані в романі, неухильно реальні, тобто не претендують ні на яку алегоричну значення, проте дійсність зображується в ньому не та, що знайома читачеві з особистого досвіду, а вигадана.

Розповідь починається з того, що якийсь солдат, виснажений і задубілими від холоду, стоїть на зимовій холоднечі під безперервно падаючим снігом біля ліхтаря і когось чекає. У руках він тримає обгорнуту в коричневий папір бляшану коробку, схожу на коробку з-під взуття, в якій лежать якісь речі, які він повинен комусь передати. Він не пам'ятає ні назви вулиці, де повинна відбутися зустріч, ні часу, і не боїться ні того, з якої він військової частини, ні чия на ньому шинель. Час від часу він переходить на іншу вулицю, точно таку ж, запорошену снігом, потонула в мареві, стоїть біля точно такого ж ліхтаря, наче по лабіринту, блукає по перетинанню безлюдних і прямих провулків, не знаючи ні навіщо він тут, ні скільки часу він вже тут провів, ні скільки ще витримає. Декорації роману суворо окреслені: це кафе, куди заходить солдатів випити склянку вина, кімната, де чорнява жінка і її чоловік-інвалід дають йому перепочити, і колишній військовий склад, перетворений в притулок для поранених і хворих самотніх солдатів. Ці декорації непомітно перетікають одна в іншу, і кожен раз при цьому в них щось змінюється, додається щось нове. Події роману зображені у вигляді статичних сцен, у яких немає ні минулого, ні майбутнього, у вигляді уставлених в раму картин.

Маючи намір піти в одне місце, солдатів часто потрапляє зовсім не туди, куди йшов, або ж у його свідомості одні декорації раптово замінюються іншими.Час від часу на очі солдатові показується десятирічний хлопчик, який наближається до нього, зупиняється, а потім те вступає з ним у розмову, то стрімко тікає або ж просто зникає.

В одному з епізодів хлопчик призводить солдата в кафе. Погляду читача представляється статична картина відвідувачів і персоналу кафе, застиглих часом в найдивовижніших позах. Потім всі раптом раптово оживає, солдатів чекає, коли до нього підійде офіціантка, і питає, де знаходиться вулиця, назви якої він не пам'ятає.

Або ж солдатів, йдучи слідом за хлопчиком, виявляється в темному коридорі з безліччю дверей і сходовими прольотами, в яких то раптом виникає світло, то зникає, і коридор знову занурюється в напівтемряву. Одна з дверей відкривається, і з неї виходить жінка в чорній сукні, з чорним волоссям і світлими очима. Вона запрошує солдата зайти, присісти за накритий клейонкою в червоно-білу клітинку стіл і дає йому склянку вина і кусень хліба. Потім вона і її чоловік-інвалід довго обговорюють, на яку ж вулицю солдату потрібно потрапити, і приходять до висновку, нічим не обгрунтованого, що ця вулиця - вулиця Бувар. Споряджає хлопчика проводити солдата. Хлопчик приводить його до якогось будинку, який виявляється притулком для хворих і поранених військових. Солдата пропускають всередину, хоча документів у нього при собі немає. Він виявляється у великому залі з заклеєними вікнами. Приміщення заставлені ліжками, на яких нерухомо лежать люди з широко відкритими очима. Він засинає прямо в мокрій шинелі на одній з ліжок, попередньо поклавши свою коробку під подушку, щоб не вкради. Вночі він робить спробу в мережі коридорів знайти умивальник, щоб попити води, але сил дійти у нього не вистачає. У нього марення. Йому сняться його військове минуле і те, що відбувалося з ним вдень, але у видозміненому варіанті. Наступного ранку фельдшер визначає, що у солдата сильна лихоманка. Йому видають ліки, іншу, суху шинель, але вже без нашивок. Солдат переодягається, покращувалися момент, коли його ніхто не бачить, і йде з притулку. Унизу він зустрічає вчорашнього інваліда, який уїдливо помічає солдату, що сьогодні він щось дуже поспішає, і цікавиться, що лежить у нього в коробці.Солдат виходить на вулицю, де знову зустрічає хлопчика, дарує йому скляну кулю, який знаходить в кишені своєї нової шинелі, і йде далі, в кафе, де випиває склянку вина серед оточуючих його нерухомих і беззвучних відвідувачів. Потім на вулиці він зустрічає якогось чоловіка в хутряному пальто, якому плутано розповідає, навіщо він тут і кого шукає, сподіваючись, що ця людина і є саме той, хто йому потрібен. Однак це виявляється не так.

Він знову зустрічає хлопчика. Чути рев мотоцикла. Солдат і дитина встигають сховатися. Проїжджали повз мотоциклісти належать до ворожої армії. Вони не помічають сховалися в дверному отворі і проїжджають мимо.Хлопчик кидається бігти додому. Солдат - за ним, мовчки, побоюючись, як би не привернути увагу мотоциклістів. Ті повертаються і пострілами з автоматів ранять біжить солдата. Він добігає до якихось дверей, відкриває її і ховається всередині будівлі. Розшукують його мотоциклісти стукають у двері, але не можуть зовні відкрити її і йдуть. Солдат втрачає свідомість.

Приходить в себе він в тій же кімнаті, де жінка пригощала його вином. Вона розповідає, що перенесла його до себе разом з чоловіком в хутряному пальто, який виявився доктором і зробив солдатові знеболюючий укол. Солдат відчуває крайню слабкість. На прохання жінки, яка так чуйно до нього поставилась і зараз проявляє живу участь, він розповідає, що коробка належить його померлому в госпіталі товаришеві і він повинен був передати її його батькові. У ній знаходяться його речі і листи до нареченої. Однак він чи то переплутав місце зустрічі, чи