Короткий переказ твору Історія сера Чарльза Грандисона (Семюел Річардсон)

Твору предпослано передмова видавця (так іменує себе Річардсон), що нагадує про героїв раніше опублікованих романів. «Памела» - свідчення про користь чесноти; «Кларисса» - повчання тим батькам, хто нерозумним примусом породжує зло. Нарешті, «Грандісон» - «діяння витонченої душі», неухильно наступної твердим моральним правилам у всіх життєвих ситуаціях.

Чарівна, рано осиротіла молода дівчина з хорошої сім'ї, міс Херрієт Байрон, пише своїй родичці Люсі Селбі найдокладніші листа про своє перебування в Лондоні в родині свого кузена Арчібальда Рівза. Листи не позбавлені кокетування, тому що дівчина описує характери, звички, манери всіх своїх поклонників. Переваги міс Херрієт Байрон, її зовнішність, витонченість, освіченість (пізніше з'ясується, що вона побіжно читає по-італійськи), привертають до неї безліч шанувальників. Але ні знатність, ні багатство, ні приваблива зовнішність не є достатнім приводом для заміжжя. Херрієт пише, що свобода, надана їй родичами, занадто дорога, щоб позбутися її у шлюбі. На самому діда очевидно, що серце дівчини ще не прокинулося для любові. Міс Байрон не відмовляється від візитів, балів і інших розваг, так як вони її бавлять. Єдине, що її засмутило останнім часом, - це невдалий маскарадний костюм (який згодом трохи не знищив її репутацію своєю безглуздістю), описаний нею в листі до своєї подруги.

У листування вступає Арчибальд Рівз. Він повідомляє своїм родичам Селбі про страшний нещастя. Херрієт Байрон викрадена, коли поверталася з маскараду. Підозра падає на Джона Греві, відкинутого претендента на руку міс Байрон. Він обіцяв виїхати з Лондона після того, як отримав відмову, але таємно залишився в місті, переїхавши на іншу квартиру. Пізніше виявляються інші учасники викрадення. Лише кілька днів по тому прояснюються справжні обставини події. Сімейство Рівз отримало лист, підписаний Шарлоттою Грандісон, в якому повідомляється, що дівчина знаходиться в їх будинку і настільки слабка, що навіть не в змозі писати власноруч. Всіх гнітить думка про те, що чарівна дівчина могла стати жертвою насильства. На щастя, обставини склалися сприятливо і честь дівчини не постраждала,

Кузен Рівз негайно відправляється в будинок Грандісон і дізнається обставини викрадення від людини, що врятував Херрієт Байрон, - сера Чарльза Грандисона. Справжнім винуватцем викрадення виявився баронет, сер Харгрейв Полкофен. Він теж робив пропозицію міс Байрон і, на відміну від Джона Греві, нічим не висловив свого незадоволення, опинившись відкинутим.

Сер Чарльз Грандісон розповідає про обставини, за яких він зустрів Херрієт Байрон. Повертаючись з Лондона, він побачив мчиться карету і, вирішивши уникнути зіткнення, наказав своєму візникові згорнути в сторону. Але мимоволі перегородив шлях наближається екіпажу. Коли той зупинився, сер Чарльз почув жіночий крик і побачив у вікні карети жінку, закутану в плащ. Помітивши на дверцятах екіпажу герб, сер Чарльз вирішив з'ясувати, в чому справа. Власник карети досить грубо відповідав, що везе свою дружину, яка порушила подружній обов'язок, у свій маєток. Жінка намагалася вирватися з його рук і просила про допомогу. Так як молода особа стверджувала, що не є дружиною цього пана, а викрадена їм, то сер Чарльз вирішив втрутитися і звільнити даму з рук грубого пана. Він промовчав про подробиці цього звільнення і був вельми стриманий в оповіданні.

Пізніше, з листа Херрієт Байрон до своєї подруги, Люсі Седбі, стає ясним, що сер Чарльз поводився по-геройськи. Історія її викрадення була така. Після маскараду слуги, найняті лакеєм Вілсоном (які опинилися спільником викрадача), віднесли портшез (носилки) не до будинку Рівза, а в інший район Лондона, до будинку якоїсь вдови. Там нещасну міс Херрієт чекав негідник Полксфен. Дівчина благала викрадача відпустити її додому, але він нагадав їй про те, як були відкинуті його благання про шлюб. Тепер, заявив невдалий наречений, він поєднується шлюбом всупереч волі дівчини. Але зробить це як благородна людина - у присутності священика.

З'явилися підкуплені Полксфеном священики, не бажали слухати пояснень дівчини. Тільки присутність вдови, введеною в оману спільником викрадача Вілсоном (обіцяли одружуватися на одній з дочок вдови), врятувало міс Байрон від примусу. Коли священики пішли, дівчина спробувала вискочити слідом за Полкофеном, який в люті так грюкнув дверима, що сильно поранив міс Байрон. Він побоявся залишити спливала кров'ю дівчину в Лондоні і вирішив відвезти свою жертву до себе в маєток. По дорозі туди і відбулася зустріч з благородним сером Чарльзом, який у своїй розповіді промовчав про ту небезпеку, якої зазнала його власне життя. Розлючений викрадач спочатку намагався затиснути дівчині рота, щоб її крики не почув сер Чарльз, а потім оголив шпагу проти благородного джентльмена. Сер Грандісон зумів зупинити викрадача, зваливши його єдиним ударом. І тільки після того, як повідомив супутникам Полксфена своє ім'я, шанобливо посадив міс Байрон у свою карету. Хоча Херрієт детально описує в листах подробиці свого викрадення, вирішено приховати як від знайомих, так і від влади все те, що трапилося. Усім, хто цікавився міс Байрон, повідомляли про її нездужанні, що зажадав від'їзду з Лондона на кілька днів.

У наступних листах Херрієт визнається своїй подрузі, що в її листах вже не може бути колишньої пустотливості і залишається тільки дивуватися своєму власному легковажності, з яким вона описувала своїх поклонників. Херрієт докладно повідомляє про сімейство Грандісон - чарівною Шарлотті і її брата, сера Чарльза, його витонченої фігурі, тонких рисах обличчя, вишуканих манерах, але при цьому явною силі і мужності, без найменшого нальоту чепуристо або зніженості. Відразу видно, що сер Чарльз не намагався ухилитися від негоди або інших мінливостей, що підстерігають мандрівників у дорозі. Доброта і співчуття Грандисона до всього