Короткий переказ твору Смерть героя (Річард Олдінгтон)

Дія відбувається в  рр.. Твір написаний у формі спогадів автора про своє сверстнике, молодому англійською офіцера, загиблого у Франції в самому кінці першої світової війни. Його ім'я з'явилося в одному з останніх списків полеглих на полі брані, коли військові дії давно вже припинилися, але газети все ще продовжували публікувати імена убитих: «Уінтерборн, Едуард Фредерік Джордж, капітан другої роти дев'ятий батальйону Фодершірского полку».

Джордж Уінтерборн вважав, що його можлива загибель заподіє біль чотирьом людям: матері, батькові, дружині Елізабет і коханці Фанні, і тому їхня реакція на звістку про його смерть вразила б його самолюбство, хоча в той же час і полегшило б душу: він зрозумів би , що в цьому житті за ним не залишилося боргів. Для матері, яка проводила час у компанії чергового коханця, трагічна звістка стала лише приводом розіграти з себе жінку, убиту горем, щоб надати партнерові можливість себе втішати, тамуючи підстьобнути сумною подією чуттєвість. Батько, який на той час розорився і вдарився в релігію, схоже, втратив інтерес до всього мирському, - дізнавшись про загибель сина, він став лише ще ревно молитися, а скоро і сам пішов у світ інший, потрапивши під машину. Що ж стосується дружини і коханки, то, поки Джордж воював у Франції, вони продовжували вести богемний спосіб життя, і це допомогло їм швидко тішитися.

Не виключено, що, заплутавшись в особистих проблемах, втомившись від війни, перебуваючи на межі нервового виснаження, Джордж Уінтерборн покінчив життя самогубством: адже командиру роти не обов'язково пускати собі кулю в лоб - досить піднятися на повний зріст під кулеметним вогнем.«Ото бовдур», - сказав про нього полковник.

Потім події в романі повертаються майже на три десятиліття тому, до часів молодості Джорджа Уінтерборна-старшого, батька головного героя, що походив з благополучної буржуазної сім'ї. Його мати, владна і примхлива жінка, подавила в сина все зачатки мужності і самостійності і постаралася міцніше прив'язати до своєї спідниці. Він вивчився на адвоката, але мати не відпустила його в Лондон, а змусила практикувати в Шеффілді, де у нього майже не було роботи. Все йшло до того, що Уінтерборн-старший залишиться холостяком і буде жити біля найдорожчої матусі. Але в 1890 р.він здійснив паломництво в патріархальний Кент, де без пам'яті закохався в одну з численних дочок відставного капітана Хартлі. Ізабелла підкорила його своєю жвавістю, яскравим рум'янцем і помітною, хоч і трохи вульгарною красою. Уявивши собі, що наречений багач, капітан Хартлі відразу дав згоду на шлюб. Матінка Джорджа теж особливо не заперечувала, можливо, вирішивши, що тиранити двох людей куди приємніше, ніж одного. Однак після весілля Ізабеллу чекало відразу три гірких розчарувань. В першу шлюбну ніч Джордж був надто недотепний і грубо згвалтував її, доставивши багато зайвих страждань, після чого вона все життя намагалася звести до мінімуму їх фізичну близькість. Другий удар вона зазнала при вигляді непоказного будиночки «багачів». Третій - коли дізналася, що адвокатська практика чоловіка не приносить жодної копійки і він знаходиться на утриманні батьків, які навряд чи багатьом багатше її батька. Розчарування в подружньому житті і постійні причіпки свекрухи змусили Ізабеллу звернути всю свою любов на первістка Джорджа, в той час як його батько плював у стелю у себе в конторі і марно закликав матір і дружину не сваритися. Остаточний крах адвокатської практики Джорджа Уінтерборна-старшого настав у той момент, коли його колишній однокашник Генрі Балбері, повернувши шись з Лондона, відкрив у Шеффілді власну юридичну фірму.Джордж, схоже, був цьому тільки радий - під впливом розмов з Балбері невдаха адвокат вирішив присвятити себе «служінню літературі».

Між тим терпіння Ізабелли увірвався, і вона, взявши дитину, втекла до батьків. Приїхав за нею чоловіка зустріло ображений сімейство Хартлі, яке не могло пробачити йому того, що він виявився не багатим. Хартлі наполягли на тому, щоб молода пара зняла будиночок у Кенті. В якості компенсації Джорджу було дозволено продовжити свою «літературну діяльність». Якийсьчас молоді розкошували: Ізабелла могла вити власне гніздечко, а Джордж - рахуватися літератором, але скоро матеріальне становище сім'ї стало настільки хитким, що від катастрофи їх врятувала лише смерть батька Джорджа, який залишив їм невелику спадщину. Потім почався процес над Оскаром Уайльдом, остаточно відвернули Уінтерборна-старшого від літератури. Він знову зайнявся адвокатською практикою і незабаром розбагатів. У них з Ізабеллою народилося ще кілька дітей.

Тим часом Джордж Уінтерборн-молодший задовго до того, як йому виповнилося п'ятнадцять років, почав вести подвійне життя. З'ясувавши, що справжні руху душі слід приховувати від дорослих, він намагався виглядати таким собі здоровим хлопчиком-дикуном, використовував жаргонні слівця, робив вигляд, що захоплюється спортом. А сам був при цьому чутливою і тонкою натурою і зберігав у своїй кімнаті томик віршів Кітса, викрадений з батьківського книжкової шафи. Він із задоволенням малював і витрачав всі кишенькові гроші на купівлю репродукцій і фарб. У школі, де надавали особливого значення спортивним успіхам і військово -патріотичному вихованню, Джордж був на поганому рахунку. Однак дехто вже тоді бачив в ньому натуру неординарну і вважав, що «світ про нього ще почує».

Відносне благополуччя родини Уінтерборнов скінчилося в той день, коли несподівано зник батько: вирішивши, що розорився, він втік від кредиторів. Насправді справи його були не такі вже й погані, але втеча всі згубило, і в один момент Уінтерборни перетворилися з майже багатіїв у майже бідняків. З тих пір батько і став