Короткий переказ твору Невгамовний бубон (Олексій Ремізов)

Дивовижний чоловік Іван Семенович Стратілат. Молодим почав свою суддівську службу в довгій, низькою, закопченій канцелярії кримінальної відділення. І ось вже минуло сорок років, і багато з тих пір змінилося секретарів, а він все сидить за великим столом біля вікна - в димчастих окулярах, випадіння на всю голову - і переписує папери. Живе Іван Семенович на квартирі в будинку дяка Прокопія. Служить йому Агапевна, безмовно, вірою і правдою. Так - стара, за що не візьметься, все з рук валиться, і хропе як фельдфебель, і по всіх кутках, біля печі, за шафу, черстві хлібні кірки складені, - збирає для чогось. Зігнав б Стратилата Агапевну, але все-таки і уявити собі не може, як би розлучився він зі старою: прижилася Агапевна в будинку, Агапевну всі кути знають.

Був колись і одружений Стратілат. Глафіра Никанорівна - жінка тиха, лагідна. І все б нічого. Та призначили про цю пору в суд нового слідчого: молодий, грайливий, і прізвище та ж: Стратілат. Раз на іменинах у Артемія, старого Покровського диякона, серед яких жартів почулося Івану Семеновичу щось у п'яному кутку, та про Глафірі Никанорівна: «Ех, чого дарма говориш, по вуха врізалася вона в Стратілатова». Упустив Іван Семенович вилку: представився верткий слідчий. Виліз він з-за столу, без шапки - додому. Увірвався скажений і з порога: «Геть, геть з мого дому!» У той же рік і слідчого кудись перевели, та й Глафіра Никанорівна у своєї матері жити залишилася, тиха, лагідна. Одному залишатися в будинку неможливо: і нудно, і за будинком нагляд потрібен. Тут-то і визначилася до Івана Семеновича Агапевна.

До суду Стратилата приходить перший. З ранку краще не турбувати його: у дванадцять секретар зажадає виконань за попереднього дня. Як вогню боїться Іван Семенович секретаря Ликова, хоч носом і чує: хай Ликов - законник, акуратний як німець, а все-таки - шушера, революціонер. І тільки секретар виїде з доповіддю, Стратилата стає невичерпний: всякі пригоди, всякі пригоди історичні смажить він на пам'ять, пересипаючи анекдотцамі, жартами, і всі гаряче, міцненька, немов у бубон б'є. У канцелярії - хто регоче, хто сопе, хто верещить: «Невгамовний бубон!»

Втім, серед суддівських чиновників один Борис Сергійович зимарі - помічник секретаря і безпосередній начальник Стратілатова - за вміння своє точно і вірно визначити давнину, яких Іван Семенович великий любитель, здобув у нього щиру повагу і навіть дружбу.

Були й інші друзі в Івана Семеновича, та всі люди опинялися сумнівні.Приходили ніби спів його слухати, Стратилата ж і на гітарі майстер, - один художник з Петербурга і жити залишився, та й регент Ягоди не за просто так. Дивом Іван Семенович від них відбувся. Тепер же - тільки для Зімарева Бориса Сергійовича після чаю співає-грає.

Одного разу влітку на іменинах у Артемія, старого Покровського диякона, побачив Стратилата його племінницю-сирітку Надію, таку тоненьку, біленьку, - і переповнилося його єство. І літо, і осінь, і всю зиму доглядав. І спати перестав, все перевертається. Знайома втрутилася. Умовила молоденьку. Тут-то і погнав Стратилата Агапевну з двору.

Скоро вже все знали, що є у Стратілатова Надія і що живуть вони як у справжньому шлюбі. Сходилися чиновники з усіх відділень суду - привітати, посміятися та й просто оком поглянути. Стратилата і віджартовувався, і дувся, а потім вийшов із себе: Надію на місце Агапевни взяв, не більше того.Підняли його на сміх, адже докази наявності! Та тут ще випадок ...

За пізньої обіднею до Всіхсвятської церкви народ стікається дурочку Мотрону послухати. Розповідає вона як діти - радісно, захекавшись - з житій і Євангелія. А при Стратілатове - якраз повертався він від пізньої обідні - нескромне сон розповіла. Зареготав народ, щосили реготав диякон Прокопій, Іван Семенович вилаявся, плюнув - і геть. А диякон зі сміхом: «А твоя Надерка повія гуляща!» - «А ось я тебе, диякон, застрелю». Іван Семенович швидко зашморгала до будинку і тут же - назад, з великим грузинським пістолетом, прикрашеним тонкою різьбою. Всі притихло. Іван Семенович цілиться, здається, ось-ось спустить курок. Диякон раптом затремтів, висунув язика і немов на перебитих ногах пішов геть. А на наступний день з'їхав Стратилата, на догоду Надії покинув Дияконські будинок, перебрався на нову квартиру до сусіда Тарактееву.

Тут розмов і глузуванням кінця б не було, та уми від нього відвернув поліцмейстер Жігановскій. Вирішив черниць жіночого Зачатьевского на чисту воду вивести. Сів у кошик як кавалер - їх ночами черниці до себе на вікна підіймали. Та як глянули вони в кошик - зі страху і випустили мотузку, і вбився Жігановскій до смерті. А тут ще: чиновник на спір тридцять дев'ять чашок чаю випив, взявся за сорокових, очі витріщив, та раптом як хлине вода з вух, з рота, з носа - і помер. І ще серед білого дня гімназистка Вербова, виконуючи вирок місцевого революційного комітету, застрелила помилково замість губернатора відставного полковника Ауріцкого. У ту ж ніч арештований був і секретар Ликов. Стратилата тріумфував: адже давно знав, що непідкупний і неухильне Ликов, тримав голову вище самого прокурора, - революціонер.

І в канцелярії Ликов не сходив з мови. За розмовами і не помітили, що в один прекрасний день Іван Семенович не з'явився в канцелярію. Спохватилися тільки через три дні. Зимарі відшукав Агапевну. Після вигнання свого притулилася стара неподалік від Івана Семеновича, відчувала: бути біді! І справді, спокусив полюбовником, Омелян Прокудін, Надію, пішла вона з ним, та й повний віз добра нахапали. Ухопив Прокудін