Короткий переказ твору Прощання з Матьорою (Валентин Распутін)

Простояла триста з гаком років на березі Ангари, Матера побачила на своєму віку всяке. «Повз неї піднімалися в давнину вгору по Ангарі бородаті козаки ставити Іркутський острог; підвертав до неї на ночівлю торгові люди, що снують в ту і в іншу сторони; везли по воді арештантів і, побачивши прямо на носі обжитий берег, теж підгрібав до нього: розпалювали багаття, варили юшку з виловленої тут же риби, два повних дні гуркотів тут бій між Колчаком, що зайняли острів, і партизанами, які йшли в човнах на напад з обох берегів ». Є в Матері своя церква на високому березі, але її давно пристосували під склад, є млин і «аеропорт» на старому пасовище: двічі на тиждень народ літає в місто.

Але ось одного разу нижче по Ангарі починають будувати греблю для електростанції, і стає ясно, що багато навколишні села, і в першу чергу острівна Матера, будуть затоплені. «Якщо навіть поставити один на одного п'ять таких островів, все одно затопить з верхівкою і місця потім не показати, де там селилися люди. Доведеться переїжджати ». Нечисленне населення Матері і ті, хто пов'язаний з містом, має там рідню, і ті, хто ніяк з нею не пов'язаний, думають про «кінець світу». Ніякі вмовляння, пояснення і заклики до здорового глузду не можуть змусити людей з легкістю покинути обжите місце. Тут і пам'ять про предків (кладовище), і звичні і зручні стіни, і звичний спосіб життя, який, як рукавицю з руки, не знімеш. Все, що конче було потрібно тут, в місті не знадобиться. «Схопився, Сковородніков, діжа, мутовки, чавуни, туеса, глечики, цебри, діжки, лагуни, щипці, кросна ... А ще: вила, лопати, граблі, пили, сокири (з чотирьох сокир брали тільки один), точило, залізній печі , візок, санки ... А ще: капкани, петлі, плетені морди, лижі, інші мисливські та рибальські снасті, всякий майстровий інструмент.Що перебирати все це? Що серце стратити? »Звичайно, в місті є холодна, гаряча вода, але незручностей стільки, що не перерахувати, а головне, з незвички, мабуть, стане дуже сумно. Легкий повітря, простори, шум Ангари, чаювання з самоварів, неквапливі бесіди за довгим столом - заміни цьому немає. А поховати в пам'яті - це не те, що поховати в землі. Ті, хто менше інших квапився покинути Матері, слабкі, самотні бабусі, стають свідками того, як село з одного кінця підпалюють. «Як ніколи нерухомі особи бабусь при світлі вогню здавалися зліпленими, восковими; довгі потворні тіні підстрибували і звивалися». У даній ситуації «люди забули, що кожен з них не один, втратили один одного, і не було зараз один в одному потреби.Завжди так: при неприємний, ганебний подію, скільки б не було разом народу, кожен старається, нікого не помічаючи, залишатися один - легше потім звільнитися від сорому. В душі їм було недобре, ніяково, що стоять вони без руху, що вони і не намагалися зовсім, коли ще можна було, врятувати хату - не до чого й намагатися. Те ж саме буде і з іншими хатами ». Коли після пожежі баби судять так рядять, навмисне чи трапився такий вогонь або ненароком, то думка складається: ненароком. Нікому не хочеться повірити в таке навіженство, що хороший («хрістовенькій») будинок сам господар і підпалив. Розлучаючись зі своєю хатою, Дар'я не тільки підмітає і прибирає її, а й білить, як на майбутню щасливу життя. Страшно засмучується вона, щодесь забула підмазати. Настасья турбується про матір-кішці, з якою в транспорт не пустять, і просить Дарину її підгодувати, не думаючи про те, що незабаром і сусідка звідси відправиться зовсім. І кішки, і собаки, і кожен предмет, і хати, і все село як живі для тих, хто в них все життя від народження прожив. А раз доводиться їхати, то треба все прибрати, як прибирають для проводів на той світ небіжчика. І хоча ритуали і церква для покоління Дар'ї та Настасії існують окремо, обряди не забуті і існують в душах святих і непорочних.

Страшно бабам, що перед затопленням приїде санітарна бригада і зрівняти з землею сільське кладовище. Дарина, стара з характером, під захист якого збираються всі слабкі і Страждальна, організовує скривджених і намагається виступити проти. Вона не обмежується тільки прокляттям на голови кривдників, закликаючи Бога, але і прямо вступає в бій, озброївшись палицею. Дарина рішуча, бойовита, наполеглива. Багато людей на її місці змирилися б з положенням, що створилося але тільки не вона. Це аж ніяк не лагідна і пасивна стара, вона судить інших людей, і в першу чергу сина Павла і свою невістку. Строга Дарина і до місцевої молоді, вона не просто сварить її за те, що вони покидають знайомий світ, але і погрожує: «Ви ще пошкодуєте». Саме Дарина частіше інших звертається до Бога: «Прости нам, Господи, що слабкі ми, непамятліви і розорені душею». Дуже їй не хочеться розлучатися з могилами предків, і, звертаючись до батькової могили, вона називає себе «недолугої». Вона вірить, що, коли помре, всі родичі зберуться, щоб судити її. «Їй здавалося, що вона добре їх бачить, що стоять величезним клином, що розходяться ладом, якому немає кінця, всі з похмурими, суворими і запитує особами».

Невдоволення тим, що відбувається відчувають не тільки Дарина та інші старої. «Розумію, - каже Павло, - що без техніки, без самої великої техніки нічого нині не зробити і