Короткий переказ твору Любимов (Андрій Синявський)

У сказовой повісті розповідається про дивній історії, що сталася з пересічним обивателем любимовський Льонею Тихомирова. До того часу в Любимова, що стоїть під Мокрої Горою, ніяких чудесних подій не спостерігалося, а, навпаки, була велика комсомольська і інтелігентська прошарок і життя було цілком соціалістична під проводом секретаря міськкому Тищенко Насіння Гавриловича. Але Льоня Тихомиров, нащадок дворянина Проферансова, знайшов над людьми дивну владу і одною тільки силушкой своєї волі змусив Тищенко зректися посади. Він запанував у місті і оголосив Любимов вільним містом, а до того - цілком у сказовой традиції, - обертаючись то лисицею, то мотоциклом, отримав над Тищенко переконливу перемогу.

Справа в тому, що Проферансов Самсон Самсонич був не простий поміщик, але любомудри і теософ, і залишив манускрипт, за допомогою якого можна було придбати собі гігантську Юлю підкоряти чужі вчинки і направляти долі.Ось Льоня Тихомиров і знайшов манускрипт свого давнього предка. І почав встановлювати в місті Любимова комуністичну утопію, як він це справа розумів. Насамперед він всіх нагодував. Тобто вселив їм, що вони їдять ковбасу. І справді була ковбаса, і було вино - але дивна річ! Голова з похмілля не хворіла, і взагалі: п'єш-п'єш, а ніби й нічого. Потім Льоня всіх злочинців амністував. А після став будувати диктаторський комунізм, при якому всі ситі, але він думає за всіх, тому що йому видніше, як краще.

Але тим часом місто Любимов осідає з усіх сторін радянською владою, щоб, значить, усунути диктатора Льоню і відновити порядок. Не виходить! Тому як Льоня своєю волею зробив місто невидимим. Тільки й потрапив туди неприборканий сищик Віталій Кочетов, списаний з головного редактора журналу «Жовтень», запеклого мракобіса. Цей самий Віталій Кочетов потрапив до Льоні в Любимов і раптом побачив, що в місті-то все правильно!Все як треба! І навіть ще комуністично, ніж в Радянському Союзі! Повна диктатура, і один думає за всіх! І Віталій перейнявся любов'ю до Лєни, попросився до нього на службу і відписав про те своєму найближчому приятелеві Анатолію Софронова, списаному з головного редактора «Огонька».

А треба вам сказати, що Льоня всю цю ескападу зробив виключно з любові до красуні на ім'я Серафима Петрівна, і, добившись влади над усіма, Льоня зараз же домігся та її кохання. Всю цю епопею розповідає нам інший Преферанс, зовсім навіть не родич Самсону Самсоничу, і звуть його Савелій Кузьмич, - але в рукопис Савелія Кузьмича весь час хтось вторгається, робить виноски, дописує коментарі ... Це дух Самсона Самсонича Проферансова. Він читає рукопис, стежить за подіями і бачить, що йому пора втрутитися.

А втрутитися йому пора тому, що Бог з ним, з Льонею, і з поневоленої їм Серафимою, і навіть з поневоленим містом, - але Льоня вже й на перевиховання рідної матері замахнувся. Став їй навіювати, що Бога немає.Вона його, хвороби, висохла від державних турбот, годує-напуває, а він їй навіює: «Бога немає! Бога немає! »« Матерів не смійте чіпати », - вигукує дух Проферансова - і позбавляє Льоню його чудодійної сили.

І з'ясувалося, що Серафима Петрівна єврейка, і з цим нічого не поробиш, тобто існують на світі речі, Лені непідвладні. А оскільки євреї - це ніби перцю в супі або дріжджів в пирозі, то Серафимі Петрівні першого набридло Леніне благоденство. Вона його і залишила.

А потім інші потягнулися з міста - немов всім просто набридло, що Льоня за них думає. Залишився тільки вірний Віталій Кочетов, але його переїхало танком-амфібією, тому що Ленін місто, спорожнілий, як би вимерлий, став тепер всі бачать. За кочетовской рації його запеленгували. А любімовци розсіялися в навколишніх полях. Так закінчився великий комуністичний експеримент по введенню достатку і однодумності.

А Льоня втік у товарняку в Челябінськ і, засинаючи в вагоні під свист паровоза, відчував себе краще, ніж в ролі диктатора.

Одна біда - в околицях Любимова йдуть арешти, слідство, городян виловлюють і опитують, так що і рукопис цю треба заховати мерщій під мостину ... Не те знайдуть.

Абрам Терц - він же Андрій Синявський - був заарештований через два роки після закінчення роботи над цією повістю.