Короткий переказ твору Фієст (Сенека)

Герої цієї трагедії - два царі-лиходія з міста Аргоса, Атрей і Фієст. Сином цього Атрея був знаменитий вождь греків у Троянській війні Агамемнон - той, якого вбила його дружина Клітемнестра, а її за це убив їх син Орест (і Есхіл написав про це свою «Орестею»). Коли греки запитували, за що були такі жахи, то на це відповідали: «За гріхи предків». Низка цих гріхів почалася дуже давно.

Першим грішником був Тантал, могутній цар Малої Азії. Самі боги сходили з небес бенкетувати в його палаці. Але Тантал виявився нечестивцем: не повірив, що боги всеведущи, і вирішив випробувати їх страшним випробуванням. Він зарізав свого сина Пелопа, зварив у котлі і подав його м'ясо до столу богів. Боги обурилися: Пелопа вони воскресили і зцілили, а Тантала скинули в Аїд і стратили «танталовими муками» - вічним голодом і спрагою. Він стоїть у річці під покровом плодових гілок, але не може ні їсти, ні пити; коли тягнеться до плодів, вони вислизають, коли хилиться до води, вона висихає.

Другим грішником був той самий Пелоп, син Тантала. З Малої Азії він прийшов до Південної Грецію і відбив її у злого царя, який застаплял прибульців змагатися з ним у колесничних бігу, а переможених вбивав. Пелоп переміг його хитрістю: підкупив царського візника, той вийняв втулку, якій трималося колесо на осі, колісниця розбилась, і цар загинув. Але Пелоп захотів приховати свою підступність; замість нагороди він зіштовхнув царського візника в море, і той, падаючи, прокляв за віроломство і Пелопа і всіх його нащадків.

У третьому поколінні грішниками стали Атрей і фієст, сини Пелопа. Вони стали сперечатися за владу над Аргосом. У Пелоповом стаді був золоторунний баран - знак царської влади; його успадкував Атрей, але Фієст звабив дружину Атрея і викрав барана. Почалися чвари, Фієст був вигнаний і жив, бідуючи, у злиднях. Царство дісталося Атрею, але йому цього було мало: він хотів помститися братові за омана дружини. Він згадав Танталом людожерський бенкет: він вирішив зарізати дітей Фієста і нагодувати Фієста їх м'ясом. Так він і зробив; боги жахнулися, саме Сонце звернуло з небесного шляху, щоб не бачити страшної трапези. Про це і написав свою криваву трагедію Сенека.

Передчуття жахів починається з перших же рядків. Тінь Тантала є з пекла, її жене Ерініїпо-латині «Фурія»): «Ти зарізав свого сина в їжу богам - внуши тепер, щоб твій онук зарізав синів іншого онука в їжу батькові!» - «Відпусти мене - краще терпіти катування, ніж бути тортурами! »-« Роби свою справу: нехай грішники під землею радіють своїм страт, нехай знають, що на землі страшніше, ніж у пеклі! »Безликий хор співає про гріхи Тантала - тепер вони множаться у його потомстві.

Навіяна думка приходить в голову Атрея: «нічтоже цар, сповільнює мстити!Чому я ще не злочинний? Злодійство чекає між братом і братом - хто перший простягне до нього руку? »« Убий фієста », - говорить радник. «Ні: смерть - це милість: я задумав більше». - «Чим же надумав ти погубити фієста?» - «Самим Фієста!» - «Чим заманиш його в полон?» - «Обіцянки півцарства: заради влади сам прийде». - «Не боїшся божої кари?» - «Хай впаде на мене Пелоп будинок - лише б звалився і на брата». Хор, дивлячись на це, співає: ні, цар не той, хто багатий і могутній! істинний цар - той, хто далеким від пристрастей і страхів, хто твердий та спокійний духом.

Фієст навчився цього у вигнанні, але не до кінця. Він зніс біду, але не зніс тягот. Він знає: «Ні царства більше, ніж без царств задоволеним бути!Злодійство у палацах живе - не в хатинах »; але в душі його страх. «Чого боїшся?» - Запитує син. «Всього», - відповідає фієст і все-таки йде до Атрею.Атрей виходить назустріч. «Я радий бачити брата! - Говорить він (і це правда). - Будь царем зі мною!» «Залиш мене в нікчемність», - відповідає Фієст, «Ти відмовляєшся від щастя?» - «Так, бо знаю: щастя мінливе» . - «Не лишай мене слави поділитися владою, - каже Атрей. - Бути при владі - випадковість, віддати владу - доблесть». І Фієст поступається. Хор радий світу, але нагадує собі: радість не буває довгою.

Про лиходійстві, як водиться, розповідає вісник. Є темна гай, присвячена Пелопа, де стогнуть стовбури і бродять привиди, там біля вівтаря, як жертовних тварин, зарізав Атрей фіестових синів - одному зніс голову, іншому перерізав горло, третьому пронизав серце. Здригнулася земля, похитнувся палац, чорна зірка скотилася з небес. «Про жах», - вигукує хор.Ні, жах попереду: цар розсікає тіла, м'ясо кипить в котлі і сичить на рожнах, вогонь не хоче горіти під ними, дим чорною хмарою нависає над будинком. Не відає біди фієст бенкетує з братом і дивується, що шматок не йде йому в горло, що на голові піднімається вимащенне волосся. Хор дивиться в небо, де Сонце з півдороги повернув назад, темрява встає з горизонту - не кінець чи це світла, не змішається чи світ у новому Хаосі?

Атрей торжествує: «Шкода, що темрява і що боги не бачать моя справа, - але мені досить, що його побачить Фієст! Ось він п'є останню чашу, де з вином змішана кров його синів. Пора! »На блюді вносять відрізані голови Фіестових дітей." Пізнаєш синів? »-« Пізнаю брата! О, дай мені хоча б поховати їх тіла! »-« Вони вже поховано - в тобі