Короткий переказ твору Нагрудний знак «ОSТ» (Віталій Сьомін)

Дія відбувається в Німеччині, під час другої світової війни. Головний герой - підліток Сергій, викрадений в Німеччину, в арбайтла-герь. Розповідь охоплює близько трьох років життя героя. Описуються нелюдські умови існування.Арбайтлагерь краще, ніж концентраційний - табір знищення, але лише тим, що тут людей вбивають поступово, мучачи непосильною роботою, голодом, побиттям та знущаннями. Ув'язнені арбайтлагерей носять на одязі нагрудний знак «ОSТ».

Центральна подія перших розділів роману - втеча Сергія та його друга Вальки. Спочатку описується в'язниця, в яку потрапляють спіймані після втечі підлітки. При обшуку у головного героя знаходять кинджал, але німці якось забувають про нього. Хлопців б'ють і після кількох днів в'язниці, в якій вони знайомляться з деякими російськими військовополоненими, знову відправляють в той же табір. З одного боку, Сергія тепер більше поважають табірники, з іншого - повернення в табір гірше смерті. Автор (розповідь ведеться від першої особи) розмірковує про те, як необхідні були підлітку любов, як він шукав саме її і як німецька фашистська машина не дозволяла йому бути хоч кимось коханим. Кожен день по п'ятнадцять годин діти, голодні, що мерзнуть, змушені працювати - перевертати важку вагонетку з рудою. За ними стежить німець-фоарбайтер Пауль. Група, в якій працює головний герой, складається з двох білорусів - загальмованого Андрія і нахабного Володі - і двох поляків - сильного Стефана і придуркуватого Броніслава. Підлітки ненавидять свого майстра, намагаються по можливості досадити йому. Найголовніше - дотримувати обережність, тому що з найменшого приводу можна отримати звинувачення, і тоді на них чекають не тільки жорстокі побої, але і концтабір.

Одного разу в табір приходить гестапівська комісія. Діти бачать своїх фоарбайтеров у формі штурмовиків. Автор розмірковує про природу німців, про їх відповідальність за фашизм. У героя в шафці захований вкрадений мішок з картоплею, який йому дали співтабірників на зберігання, і в мішку - все той же кинджал. Сергій розуміє, що якщо все це знайдуть, то його, швидше за все, чекає розстріл. Збожеволілий від жаху, він намагається сховатися. Однак німці при обшуку пропускають шафку з картоплею. Так йому в черговий раз вдається уникнути смерті. У цей же час, до речі, у таборі ховається і хтось Есма - дивна людина незрозумілої національності, поліглот, який ховається від німців у російській арбайтлагере. Ув'язнені ховають його, намагаються допомагати їжею. Сергій часто розмовляє з ним. Вже після обшуку Есма зауважує на сходах табірний перекладач. Він одразу ж доносить на нього, Есма виводять. Влаштовується очна ставка. Есма нікого не видає.Весь табір карається позбавленням їжі на день. Для роками голодуючого табору, де хліб - головна цінність, це - справжня трагедія.

Після втечі Сергія переводять на роботу в ливарний цех, на військовий завод.З кожним днем непосильної роботи зростає ненависть героя до німців. Він так слабкий, що фізично не може нічого протиставити їм, але його сила в тому, що «я бачив. Це не повинно було загинути. Моє знання було в десятки, в сотні разів важливіше мене самого ... Я повинен був якомога швидше розповісти, передати моє знання всім ».

У таборі йде звичайне життя: люди змінюють одяг на хліб, намагаються знайти сигарети, грають в карти. Автор спостерігає за табірними персонажами - описуються: Льова-кранк (один з табірних заводив, занадто зарозумілий), Микола Соколик (Розлючений картковий гравець), Москвич (добрий хлопець, який не вміє і не хоче «поставити» себе у табірному суспільстві), Павка-перукар, Папаша Зелінський (підсліпуватий інтелігент, який намагається писати спогади), Іван Гнатович (грунтовний робоча людина, у фіналі вбиває німця молотком) та ін У кожного своя історія. Після втечі герой, будучи не в змозі більше виносити таке життя, намагається «закранковать» - нанести собі якусь сильну травму, щоб його визнали непридатним до роботи. Сергій прикладає руку до розжареної печі, отримує сильний опік, але його навіть не допускають до лікаря. Втім, наступного дня його до напівсмерті б'є майстер в цеху, і лише тоді його залишають у бараку.У таборі починається епідемія тифу. Сергій потрапляє в тифозний барак. Тут за підлітками доглядає неприступна і всіма улюблена лікар Софія Олексіївна.У таборі з'являються нові поліцаї - Фріц, Бородавка, перебиті-Поламані Крила. Софія Олексіївна намагається якомога довше затримати дітей в лікарні, щоб їм не потрібно було йти на роботу. Одного разу в барак вриваються поліцаї, звинувачують лікаря в саботажі, по-звірячому б'ють підлітків і відправляють їх всіх назад у табір. Сергій, проте, доходить до того часу до тієї крайньої міри виснаження, коли людина абсолютно не в змозі виконувати важку роботу. Його разом з партією таких же «кранк»-доходяг відправляють в інший табір.

У новому таборі, в Лангенберге, Сергій потрапляє в інше табірне суспільство.Його неласкаво зустрічає староста з росіян: «Не жилець». Тут працюють на вальцепрокатной фабриці; голод ще сильніше - наближається кінець війни (табірники раз у раз по всяких ознаками починають розуміти це), і німцям не по силам годувати російських рабів. Одного разу, втім, один німець, який вирішив розважитися, кладе на паркан цукерку. Автор каже, що, коли вона, поділена на п'ятьох, було з'їдено, у дітей був просто «шок, смакова трагедія».

Як украй виснаженого, Сергія переводять на фабрику «Фольк-Борн». Тут умови трохи краще; він працює помічником покрівельника. Час від часу в нього з'являється можливість потрясти грушу і наїстися напівгнилу плодів.Одного разу Сергію, от уже більше року сильно кашляти, директор фабрики передає пачку протиастматичних сигарет.

У новому таборі - нові знайомства. Тут багато французів, з яких особливу увагу героя залучають Жан і Марсель; є і