Незабаром у бібліотеці відбувається скандал. Один із служителів бібліотеки, давно стежить за самоучкою, ловити його, коли той сидить у товаристві двох хлопчаків і гладить одного з них по руці, звинувачує його в ницості, в тому, що він пристає до дітей, і, давши йому в ніс кулаком, з ганьбою виганяє з бібліотеки, погрожуючи викликати поліцію.

У суботу Рокантен приїжджає в Париж і зустрічається з Анні. За шість років Анні дуже погладшала, у неї втомлений вигляд. Вона змінилася не тільки зовні, але і внутрішньо. Вона більше не одержима «досконалими митями», бо зрозуміла, що завжди знайдеться хтось, хто їх зіпсує. Раніше вона вважала, що існують якісь емоції, стану: Любов, Ненависть, Смерть, які породжують «виграшні ситуації» - будівельний матеріал для «досконалих миттєвостей», а тепер зрозуміла, що ці почуття знаходяться всередині неї. Тепер вона згадує події свого життя і вибудовує їх, дещо підправляючи, в ланцюжок «досконалих миттєвостей». Однак сама вона не живе в сьогоденні, вважає себе «живим мерцем». Надії Рокантена на відновлення відносин з Анні руйнуються, вона їде в Лондон з чоловіком, у якого перебуває на утриманні, а Рокантен має намір назовсім переселитися до Парижа. Його все ще терзає відчуття абсурдності свого існування, свідомість того, що він «зайвий».

Заїхавши в Бувіль, щоб зібрати речі і розплатитися за готель, Рокантен заходить у кафе, де колись проводив чимало часу. Його улюблена пісня, яку він просить поставити йому на прощання, змушує його подумати про її автора, про співачку, яка її виконує. Він відчуває до них глибоку ніжність. На нього наче знаходить осяяння, і він бачить спосіб, який допоможе йому примиритися з собою, зі своїм існуванням. Він вирішує написати роман. Якщо хоч хто-небудь у цілому світі, прочитавши його, ось так само, з ніжністю, подумає про його автора, Антуан Рокантен буде щасливий.