Короткий переказ твору Золоті плоди (Наталі Саррот)

На одній з виставок у світській бесіді випадково заходить мова про новий, нещодавно опублікованому романі. Спочатку про нього ніхто або майже ніхто не знає, але раптово до нього прокидається інтерес. Критики вважають своїм обов'язком захоплюватися «Золотими плодами» як найчистішим зразком високого мистецтва - річчю, замкнутою в собі, чудово відшліфованої, вершиною сучасної літератури. Написана хвалебна стаття якогось Брюле.Ніхто не сміє заперечити, навіть бунтарі мовчать. Піддавшись захлеснула всіх хвилі, роман читають навіть ті, у кого на сучасних письменників ніколи не вистачає часу.

Хтось авторитетний, до кого найслабкіші «бідні невігласа», що блукають у ночі, вязнущіе в трясовині, звертаються з благанням висловити своє власне судження, наважується зазначити, що при всіх незаперечних переваги роману є в ньому і деякі недоліки, наприклад у мові. На його думку, в ньому багато заплутаності, він незграбний, навіть іноді важкуватий, але й класики, коли вони були новаторами, теж здавалися заплутаними і незграбними. В цілому книга сучасна і чудово відображає дух часу, а це і відрізняє справжні витвори мистецтва.

Хтось інший, не піддавшись загальної епідемії захвату, вголос не висловлює свого скептицизму, але напускає на себе презирливий, трохи роздратований вигляд. Його однодумець лише наодинці з ним наважується зізнатися в тому, що теж не бачить у книзі достоїнств: на її думку, вона важка, холодна і здається підробкою.

Інші знавці бачать цінність «Золотих плодів» в тому, що книга правдива, в ній є дивна точність, вона реальніше самого життя. Вони прагнуть розгадати, як вона зроблена, смакують окремі фрагменти, подібно соковитим шматках якого-небудь екзотичного фрукта, порівнюють це твір з Ватто, з Фрагонар, з брижами води в місячному світлі.

Найбільш екзальтовані б'ються в екстазі, немов пронизані електричним струмом, інші переконують, що книга фальшива, в житті так не буває, треті лізуть до них з поясненнями. Жінки порівнюють себе з героїнею, обсмоктують сцени роману і приміряють їх на себе.

Хтось пробує проаналізувати одну зі сцен роману поза контекстом, вона здається далекою від реальності, позбавленою сенсу. Про саму сцені відомо лише, що молода людина накинув на плечі дівчини шаль. Засумнівавшись просять переконаних прихильників книги роз'яснити їм деякі деталі, але «переконані» відсахується від них, як від єретиків. Вони нападають на самотнього Жана Лабора, особливо старанно відмовчується. Страшна підозра тяжіє над ним. Він починає, запинаючись, виправдовуватися, заспокоювати інших, нехай усі знають: він - порожня посудина, готовий прийняти все, чим вони захочуть його наповнити. Хто не згоден - прикидається сліпим, глухим.Але знаходиться одна, яка не бажає піддаватися: їй здається, що «Золоті плоди» - це нудьга смертна, а якщо є в книзі якісь гідності, то просить довести їх з книгою в руках. Ті, хто думає так само, як вона, розправляють плечі і вдячно їй посміхаються. Може бути, вони давно побачили гідності твори самі, але вирішили, що через таку малості не можна називати книгу шедевром, і тоді вони будуть сміятися над іншими, над нерозбещених, задовольняється «рідкої кашкою для беззубих», будуть звертатися з ними, як з дітьми. Однак скороминуща спалах відразу виявляється пригасити. Всі погляди звертаються до двох маститим критикам. В одному ураганом бушує потужний розум, від думок в його очах гарячково спалахують блукаючі вогники. Інший схожий на бурдюк, наповнений чимось цінним, ніж він ділиться лише з вибраними. Вони вирішують поставити на місце цю недоумкуватий, цю возмутітельніцу спокою і пояснюють гідності твори незрозумілими термінами, ще більше заплутують слухачів. І ті, хто на мить вознадеялся вийти на «сонячні простори», знову опиняються переслідувані в «нескінченну широчінь крижаної тундри».

Тільки один з усієї натовпу осягає істину, зауважує змовницької погляд, яким обмінюються ті двоє, перш ніж потрійним замком замкнутися від інших і висловити свою думку. Тепер все по-рабськи їм поклоняються, він самотній, «осягнув істину», все шукає собі однодумця, а коли нарешті знаходить, то ті двоє дивляться на них, як на розумово відсталих, які не можуть розбиратися в тонкощах, посміюються над ними і дивуються, що вони все ще так довго обговорюють «Золоті плоди».

Незабаром з'являються критики - такі, як якийсь Моно, який називає «Золоті плоди» «нулем»; Меттетадь йде ще далі і різко виступає проти Брей. Якась березня знаходить роман смішним, вважає його комедією. До «Золотим плодам» підходять будь-які епітети, в ньому є все на світі, вважають деякі, це реальний, справжній світ. Є ті, хто був до «Золотих плодів», і ті, хто після. Ми - покоління «Золотих плодів», так нас будуть називати, - підхоплюють інші.Межа досягнутий. Однак все виразніше чути голоси, що називають роман дешевинкою, вульгарщиною, порожнім місцем. Вірні прихильники запевняють, що письменник допустив деякі недоліки навмисне. Їм заперечують, що якби автор вирішив ввести в роман елементи вульгарності обдумано, то він би згустив фарби, зробив би їх соковитою, перетворив би на літературний прийом, а приховувати недоліки під словом «навмисне» смішно і невиправдано. Кого-то цей аргумент збиває з пантелику.

Однак доброзичливого критика натовп спраглих істини просить із книгою в руках довести її красу. Він робить слабку спробу, але його слова, зриваючись з мови, «обпадають млявими листям», він не може відшукати жодного прикладу для підтвердження своїх хвалебних відгуків і з ганьбою ретирується. Персонажі самі дивуються, яким чином їм трапляється весь час бути присутнім при неймовірних перервах ставлення до книги, але це вже здається цілком звичним. Всі ці безпричинні раптові захоплення схожі на масові галюцинації. Ще зовсім недавно ніхто не наважувався заперечувати проти достоїнств «Золотих плодів», а