Всі ці оглядини, бали, вечері, сватання настільки колоритні, що глибоко западають у пам'ять Никанору. Проте, як випливає з його записок, спогади про себе залишать і кріпаки дворові, яким живеться набагато гірше, ніж просто кріпакам. Заправляють господарством, як правило, керуючі, люди до мозку кісток розбещені, вислужуються за допомогою різних аморальні заслуг.По одному тільки капризу вони заможного селянина можуть довести до жебрацтва, по спалаху перелюбом відібрати в чоловіка дружину або збезчестити селянську дівчину. Жорстокі вони неймовірно, але оскільки вони охороняють панський інтерес, то скарги на них не приймаються. Селяни їх ненавидять і шукають всі можливі способи, щоб їх винищити. При зіткненні з такою помстою поміщицька середовище зазвичай затихає, щоб потім повернутися до колишньої системи.

З дворових жінок Никанору запам'ятовуються Аннушка іМав-руйнуючи-новоторка. Перша знає євангеліє та житія святих і проповідує повне в цьому житті панам підпорядкування. Друга, будучи вільної міщанкою, що з'єднала долю з кріпосним іконописцем, повстає проти нав'язуваної їй важкої роботи. Щира любов до чоловіка переростає у неї в ненависть, і вона кінчає життя самогубством.

З дворових мужиків симпатію Никанора викликає сміхотливий Ванька-Каїн, за професією цирульник, а потім ключник. Він нескінченно смітить блазенськими словами, але його всі люблять за баляси, хоча господиня часто бурчить. «Ах, ти, хамів кодло», - говорить вона. На що він, як відлуння, відповідає: «Мерсі, бонжур. Що за ляпас, коли не дістала вуха. Дуже вами за ласку вдячний ». Івана віддають в рекрути, з армії він не повертається.

У поміщицької середовищі Никанор заяложеній відзначає двох: ватажка Струннікова і зразкового селянина Валентина Бурма-кіна. Ватажок Струнників виховується в одному з вищих навчальних закладів, але відрізняється таким тупоумством і лінощами, що не зуміє потім не тільки організувати життя в повіті, але і розтрачує все своє состоятгіе на бали та оркестри. Минають роки, Никанор зустрічає його в Женеві, де він служить статевим в ресторані при готелі. «Був російський пан та весь вийшов».

Валентин Бурмакін - єдиний в повіті представник університетської освіти.Непорочна високоморальна особистість, учень Грановського, шанувальник Бєлінського, він учасник гуртка молоді, яка бажає сіяти навколо себе добро, любов, людяність. На першому плані у нього стоять музика, література, театр. Його хвилюють суперечки про Мочалова, Каратигіна, Щепкін, кожен жест яких породжує у нього масу пристрасних коментарів. Навіть у балеті він вбачає істину і красу, тому імена Санковський і Герін звучать звичайно в його дружніх бесідах. Вони для нього не просто танцівник і танцівниця, «а пластичні раз'яснітелі« нового слова », примушують по зволення радіти і сумувати. Однак відірваність від реального грунту, повне нерозуміння її врешті-решт призводять Бурмакіна до невдалої одруження на простакуватою Мілочка, яка незабаром починає обманювати його і доводить до розорення. Московські друзі допомагають йому визначитися вчителем в одну з найдальших губернських гімназій. У Москві йому влаштуватися не вдається.

Маса образів і фактів, що встали в пам'яті Никанора затрапезного, подіяли на нього настільки гнітюче, що, описавши бачення свого дитинства, він сумнівається в тому, чи зможе продовжувати свої записки надалі.