Короткий переказ твору Премудрий Піскарьов (М. Є. Салтиков-Щедрін)

Жив-був «освічений, помірно ліберальний» Піскарьов. Розумні батьки, вмираючи, заповідали йому жити, дивлячись в обидва. Піскарьов зрозумів, що йому звідусіль загрожує біда: від великих риб, від сусідів-Піскарьов, від людини (його власний батько якось ледь не був зварений у вусі). Піскарьов побудував собі нору, куди ніхто, крім нього, не поміщався, вночі випливав за їжею, а вдень «тремтів» в норі, недосипав, недоїдав, але з усіх сил берег своє життя. Піскарьов сниться сон про виграшний квиток на потяг у 200 тисяч.Його підстерігають раки, щуки, але він уникає смерті.

У Піскарьов немає сім'ї: «самому б прожити». «І прожив премудрий Піскарьов таким родом з лишком сто років. Всі тремтів, всі тремтів. Ні друзів у нього, ні рідних; ні він до кого, ні до нього хтось. У карти не грає, вина не п'є, не курить тютюну, за червоними дівчатами не ганяється - тільки тремтить та одну думу думає: «Слава богу! здається, живий! »Навіть щуки хвалять Піскарьов за спокійну поведінку, сподіваючись, що він розслабиться і вони його з'їдять. Піскарьов не піддається ні на які провокації.

Піскарьов прожив сто років. Розмірковуючи над щучими словами, він розуміє, що, якби всі жили як він, Піскарьов б перевелися (не можна жити в норі, а не в рідній стихії; потрібно нормально їсти, мати сім'ю, спілкуватися з сусідами).Життя ж, яку веде він, сприяє виродження. Він відноситься до «марним Піскарьов». «Нікому від них ні тепло, ні холодно, нікому ні честі, ні безчестя, ні слави, ні неслави ... живуть, даром місце займають так корм їдять».Піскарьов вирішує раз в житті вилізти з нори і нормально проплисти по річці, але лякається. Навіть вмираючи, Піскарьов тремтить. Нікому до нього немає діла, ніхто не питає його ради, як прожити сто років, ніхто не називає його премудрим, а скоріше «йолопом» і «осоружним». Зрештою Піскарьов зникає невідомо куди: адже він не потрібен навіть щукам, хворий, умираючий, та ще й премудрий.