Короткий переказ твору Трохи сонця в холодній воді (Франсуаза Саган)

Журналіст Жиль Лантьє, якому зараз тридцять п'ять років, у депресії. Майже щодня він прокидається на світанку, і серце його б'ється від того, що він називає страхом перед життям. У нього приваблива зовнішність, цікава професія, він домігся успіху, але його гризуть туга і безвихідне відчай. Він живе в трикімнатній квартирі з красунею Елоїза, що працює фотомоделлю, але духовної близькості з нею у нього не було ніколи, а тепер вона перестала залучати його навіть фізично. Під час однієї вечірки у його приятеля і колеги Жана Жиль, відправившись помити руки в ванну кімнату, раптом відчув там незбагненної жах побачивши маленького рожевого шматочка мила. Він простягає руки, щоб узяти його, і не може, наче мило перетворилося на якийсь маленьке нічна тварина, що причаїлася у темряві та готове поповзти по його руці. Так Жиль виявляє, що, швидше за все, у нього розвивається психічна хвороба.

Жиль працює в міжнародному відділі газети. У світі відбуваються криваві події, що будять у його побратимів лоскоче почуття жаху, і ще не так давно він теж охоче ахав б разом з ними, висловлюючи своє обурення, але зараз він відчуває від цих подій тільки досаду й роздратування від того, що вони відволікають його увагу від справжньої, його власної драми. Жан зауважує, що з його другом коїться щось недобре, намагається якось розворушити його, радить або поїхати відпочити, або відправитися у відрядження, але безуспішно, тому що Жиль відчуває неприязнь до будь-якого роду діяльності. За останні три місяці він практично перестати зустрічатися з усіма друзями і знайомими. Доктор, до якого звернувся Жиль, виписав йому про всяк випадок ліки, але пояснив, що головні ліки від цієї хвороби - час, що потрібно просто перечекати кризу, а головне - відпочити. Таку ж раду дає йому і Елоїза, у якої кілька років тому теж було щось подібне. Жиль зрештою слухає всіх цих порад і вирушає відпочивати до своєї старшої сестри Оділії, що живе в селі під Ліможем.

Коли він прожив там, не зазнавши ніякого поліпшення, два тижні, сестра витягує його в гості в Лімож, і там Жиль знайомиться з Наталі Сільвенер.Рудоволоса і зеленоока красуня Наталі, дружина місцевого суддівського чиновника, відчуває себе королевою Лімузену, тобто тієї історичної області Франції, центром якої є Лімож, і їй хочеться сподобатися приїжджому парижанинові, до того ж журналістові. Мало того, вона з першого погляду закохується в нього. Але у серцеїда Жиля на цей раз немає жодних схильність до любовних пригод, і він рятується втечею. Однак на наступний день Наталі сама заїжджає до його сестри в гості. Між Жілем і Наталі швидко зав'язуються любовні відносини, в яких ініціатива постійно належить їй. У Жиля з'являються перші ознаки одужання і відродження інтересу до життя.

А тим часом у Парижі в його газеті звільняється місце завідувача редакцією, і Жан пропонує кандидатуру Жиля, який у зв'язку з цим змушений терміново повернутися в столицю. Всі складаючи ється як не можна краще, і Жиля затверджують на посаді. Однак, хоча він і мріяв вже давно про це підвищенні по службі, тепер цей успіх не надто сильно хвилює його. Бо думками своїми він знаходиться в Ліможі. Він розуміє, що серйозно закохався, не знаходить собі місця, постійно дзвонить Наталі. І пояснює ситуацію Елоїзі, яка, природно, важко страждає від необхідності розлучитися з Жілем. Проходить всього три дні, а Жіль вже знову мчить в Лімож. Відпустка продовжується.Коханці проводять разом багато часу. Одного разу Жиль виявляється на вечорі, організованому Сільвенерамі в їх багатому домі, де, як зазначає досвідчений погляд журналіста, придушувала зовсім не розкіш, якої парижанина не здивуєш, а відчуття міцного достатку. На цьому вечорі у Жіля відбувається розмова з братом Наталі, який відверто зізнається йому, що він у розпачі, бо вважає Жиля слабким, безпорадною егоїстом.

Наталі і раніше висловлювала готовність кинути чоловіка і їхати за Жілем хоч на край світу, а ця розмова підштовхує Жиля до більш рішучих дій, і він вирішує як можна швидше відвезти її до себе. Нарешті відпустка закінчується, Жиль їде, і через три дні - аби дотриматися пристойності - Наталі приїжджає до нього в Париж. Проходить кілька місяців. Жиль поступово освоюється з новою посадою. Наталі відвідує музеї, театри, оглядає визначні пам'ятки столиці. Потім влаштовується на роботу в туристичне агентство. Не стільки через гроші, скільки для додання свого життя більшої свідомості. Все йде начебто добре, але в цих відносинах з'являється перша тріщина. Головний редактор, він же власник газети, запросив Жиля, Наталі і Жана повечеряти, самовдоволено цитує Шамфор, заявляючи, що ці слова належать Стендалю. Наталі, жінка начитана і в той же час безкомпромісна, поправляє його, чим викликає незадоволення і в начальника, і у слабохарактерного, схильного пристосовуватися Жиля. І взагалі він все більше і більше виявляється у владі роздирають його суперечностей. У його душі зріє конфлікт між любов'ю до Наталі, подякою їй за своє зцілення і тугою за колишньою привільне життя, жагою свободи, бажанням відчувати себе самостійним і більше спілкуватися, як у колишні часи, з приятелями.

Поїхавши з нагоди хвороби і смерті тітки в Лімож, де чоловік умовляє її залишитися, Наталі спалює за собою всі мости і робить остаточний вибір на користь Жиля. Необачний крок, як незабаром з'ясовується. Одного разу вранці Жиль приходить до редакції сяючий: напередодні ввечері він написав дуже гарну