Короткий переказ твору Казка бочки (Джонатан Свіфт)

«Казка бочки» - один з перших памфлетів, написаних Джонатаном Свіфтом, проте, на відміну від створювалася приблизно в той же період «Битви книг», де мова йшла переважно про предмети літературного властивості, «Казка бочки», при своєму порівняно невеликому обсязі , вміщає в себе, як здається, практично всі мислимі аспекти і прояви життя людської. Хоча звичайно ж основна його спрямованість - антирелігійна, точніше - антицерковна.Недарма книга, видана сім років після її створення (і видана анонімно!), Була включена Папою Римським у Index prohibitorum. Дісталося Свіфту, втім, і від служителів англіканської церкви (і заслужено, треба визнати, - їх його уїдливе перо також не пощадив).

Переказувати «сюжет» книги, що належить до памфлетно жанру, - справа свідомо невдячна і безглузде. Примітно, втім, що, при повній відсутності «сюжету» у звичайному розумінні цього слова, при відсутності дії, героїв, інтриги, книга Свіфта читається як захоплюючий детективний роман або як захоплююче авантюрне оповідання. І відбувається це тому і тільки тому, що, належачи формально до жанру публіцистики, як скажуть сьогодні,non-fiction, тобто знов-таки формально, виходячи за рамки літератури художньої, памфлет Свіфта - це в повному сенсі художній твір. І нехай у ньому не відбувається властивих художнього твору подій - у ньому є єдине, все інше заміняє: рух авторської думки - гнівною, парадоксальною, саркастичною, часом доходить до відвертої мізантропії, але приголомшливо переконливою, бо приховано за нею справжнє знання природи людської, законів , які керують суспільством, законів, згідно з якими від століття будуються взаємовідносини між людьми.

Побудова памфлету на перший погляд може здатися досить хаотичним, заплутаним, автор свідомо як би збиває свого читача з пантелику (звідси почасти й сама назва: вираз «казка бочки» по-англійськи значить - балаканина, мішанина, плутанина). Структура памфлету розпадається на дві удавані між собою логічно ніяк не пов'язаними частини: власне «Казку бочки» - історію трьох братів: Петра, Джека і Мартіна - і ряд відступів, кожне з яких має свою тему і свого адресата. Так, одне з них носить назву «відступ щодо критиків », інше -« відступ на хвалу відступів », ще одне -« відступ щодо походження, користі та успіхів безумства в людському суспільстві »і т. д. Уже із самих назв« відступів »зрозумілі їх зміст і спрямованість. Свіфту взагалі були огидні всякого роду прояви ницості і порочності людської натури, лукавість, нещирість, але понад усе - людська дурість і людське марнославство. І саме проти них і спрямований його злий, саркастичний, їдкий мову. Він вміє все підмітити і всьому відплатити по заслугах.

Так, в розділі першому, названому їм «Вступ», адресатами його сарказму стають судді і оратори, актори і глядачі, словом, всі ті, хто або що-товиголошує (з трибуни або, якщо завгодно, з бочки), а також і інші, їм слухають, розкривши рота від захоплення. У багатьох розділах свого памфлету Свіфт створює вбивчу пародію на сучасне йому наукоподібність, на псевдовченої (коли воістину «словечка в простоті не скажуть»), сам при цьому майстерно володіючи даром збоченого словоблудства (зрозуміло, пародійного властивості, проте досконало відтворюючи стиль тих численних « вчених трактатів », що в достатку виходили з-під пера вчених мужів - його сучасників). Блискуче при цьому вміє він показати, що за цим нанизуванням слів ховаються порожнеча і убогість думки - мотив, сучасний у всі часи, як і всі інші думки і мотиви памфлету Свіфта, аж ніяк не перетворився за ті чотири століття, що відділяють нас від моменту створення, в «музейний експонат». Ні, памфлет Свіфта живий - оскільки живі всі ті людські слабкості і вади, проти яких він спрямований.

Примітно, що памфлет, публікувався анонімно, написаний від імені нібито настільки ж безсоромно-малограмотного вченого-краснобая, яких настільки люто зневажав Свіфт, проте голос його, його власний голос, цілком відчутний крізь цю маску, більше того, можливість сховатися за нею надає памфлету ще більшої гостроти і прянощі. Така двоякість-дволикість, прийом «перевертнів» взагалі дуже властиві авторській манері Свіфта-памфлетиста, в ній особливо гостро проявляється незвичайна парадоксальність його розуму, з усією жовчності, злістю, їдкістю і сарказмом. Це відповідь письменникам-«шестіпенсовікам», письменникам-одноденок, які пишуть відверто «на продаж», які претендують на звання і положення літописців свого часу, але що є насправді всього лише творцями незліченних власних автопортретів. Саме про подібні «рятівників нації» і носіях вищої істини пише Свіфт: «У різних зборах, де виступають ці оратори, сама природа навчила слухачів стояти з відкритими і спрямованими паралельно горизонту ротами, так що вони перетинаються перпендикулярної лінією, опущеною з зеніту до центру землі. При такому положенні слухачів, якщо вони стоять густий натовпом, кожний несе додому деяку частку, і нічого або майже нічого не пропадає ».

Але, зрозуміло, основним адресатом сатири Свіфта стає церква, історію якої він і викладає в алегорично-алегоричному вигляді в основному розповіді, що становить памфлет і званому власне «Казка бочки». Він викладає історію поділу християнської церкви на католицьку, англіканську та протестантську як історію трьох братів: Петра (католики), Джека (кальвіністи та інші крайні течії) і Мартіна (лютеранство, англіканська церква), батько яких, вмираючи, залишив їм заповіт. Під «заповітом» Свіфт увазі Новий заповіт - звідси і вже до кінця памфлету починається його ні з чим не порівнянне і не має аналогів безпрецедентне богохульство. «Дільби», яка відбувається між «братами», зовсім позбавлена «божественного ореола», вона цілком примітивна і зводиться до розділу сфер впливу, кажучи сучасною мовою, а також - і це