Короткий переказ твору Смерть Тарєлкіна (Олександр Сухово-Кобилін)

Тарелкін не отримав від свого начальника Варравіна ні гроша - не тільки за справу Муромський, а й за багато подальші справи. Проте жити продовжував на широку ногу.

І ось тепер становище його вже не тяжке, а катастрофічний. Незліченні кредитори беруть за горло. Йому не минути звільнення зі служби і боргової в'язниці.

І це в той час, коли він може зірвати з Варравіна величезний куш! У нього в руках «вся Варравінская інтимне листування», тобто папери, що викривають Варравіна у хабарництві та інших посадових злочинах, - Тарелкін викрав їх у начальника.

Але ж Варравін, якому Тарелкін вже натякнув про папери, зітре його на порох. У всякому разі, допоможе кредиторам негайно засадити його в «сибірку». Як бути? А ось як - імітувати власну смерть! З мертвого грошей не візьмеш. А от з Варравіна Тарелкін «гроші усладітельно, рубль за рублем, куш за кушем потягне», - перечекає рік-другий, а потім, «помістившись в безпечному місці», почне зло і зухвало шантажувати Його Високоповажність!

До того ж і випадок для «смерті» самий відповідний. Тарелкін тільки що - з кладовища. «Поховав кістки» свого товариша по квартирі, надвірного радника Сили Силича Копилова. А він-то, рідний, як прописано в його формулярі (паспорті), «неодружений. Родні немає, дітей немає; сімейства не має ». Стало бути, ніхто про нього не затурбується, навіть кредитори - боргів теж немає! А формулярчік-то його - ось він! У Тарєлкіна! Інші документи і дрібнички покійного Сили Силича - тут, на квартирі. Дуже добре! «Покійного» тепер буде Тарелкін, а Копилов «живим»!

Тарелкін гримується під Копилова, шістдесятирічного старого. Виряджається в його одягу. Розлучається зі своєю перукою, який він носив постійно, приховуючи лисину. Виймає вставні зуби, горбиться. Приклеює бакенбарди ... Ні дати ні взяти - Копилов!

Так, але тепер потрібно поховати Тарєлкіна - «влаштувати офіційну безсумнівну смерть». Для цього вже сповіщена про його кончину поліція. Запрошені товариші по службі на квартиру покійного. Є й покійний. У труні посеред траурно затемненій кімнати лежить ватна лялька в мундирі Тарєлкіна. Щоб до неї близько не підходили і особливо в неї не вдивлялися, Тарелкін наказує служниці Мавруше накупити тухлої риби і підкласти її в труну, а коли прийдуть товариші по службі голосити і голосити: тому, мовляв, так засмердів Тарелкін, що лежить давно, поховати немає грошей. Нехай-но вони, падлюки, поховають товариша на свій рахунок!

У квартиру, наповнену нестерпним смородом, є чиновники на чолі з Варравіним. Мавруша чудово розігрує виставу. Відіграє свою роль і сморід, що спонукає по службі скоріше дати Мавруше гроші на похорон і забратися геть з смердючій квартири. Всі залишають її з полегшенням.

Один тільки Варравін страшно стурбований: Мавруша (за намовою Тарєлкіна) дала йому знати, що покійний ховав якісь секретні папери, а де? Бог його знає, поліція прийде описувати майно - знайде. Для Варравіна це - смерть! Він повинен знайти ці папери, поки вони не потрапили в руки владі. І тому він знову повертається на квартиру Тарєлкіна.

Варравін грізно наказує Мавруше показати ці папери покійного. Але своїх листів серед них він, зрозуміло, відшукати не може. Вони за пазухою в Тарєлкіна, який, сміючись, ховається тут же, в квартирі, на Копилівської половині, відокремленою ширмою.

Нарешті заявляється і поліція - квартальний наглядач Расплюев. Так-так, той самий Расплюев, шахрай і шулер! Тепер він при посаді. Варравін тут же зауважує всі властивості квартального наглядача - і тупу послужливість, і недоумкуватість, і агресивність. Вони йому на руку. Він наказує Расплюєва «опитати» Маврушу на предмет якихось зниклих папери покійного. Расплюев «опитує» служницю, тикаючи їй у ніс кулаком. Але результату немає.

Варравін в розпачі. Для Тарєлкіна ж, навпаки, все складається відмінно. Він вже відкрито розгулює по квартирі під виглядом Копилова. Вже виносять і труну з його «тілом». І Тарелкін навіть вимовляє поминальну промову з «покійному» у присутності Варравіна та інших чиновників. Похмуро-комічна феєрія йде повним ходом!

Тарелкін збирає валізи - він поїде з Петербурга до Москви і там буде чекати свого часу. За зборами і застає його Расплюев, що повернувся на квартиру з похорону. Сюди ж набиваються натовпом кредитори, спраглі взяти в оборот боржника. Тарелкін з насолодою їх випроваджує - боржник спочив, а майно описано!

Але ось ще один кредитор - якийсь капітан Полутатарінов ... Дивно! - Такого кредитора не було у Тарєлкіна ... І що він, негідник, плете?! Він нібито позичив покійному золотий годинник. І тепер йому потрібно їх пошукати - скрізь! навіть в паперах ... Тарелкін ще не здогадується, що кредитор - його хитромудрий шеф, переодягнувшись у поношений військову шинель, приклеївшись густі вуса, напнувши перуку й зелені окуляри.

Втім, і Варравін не дізнається Тарєлкіна. Заговорюючи зуби Расплюєва і запевняючи уявного Копилова, що небіжчик був запеклим негідником і шахраєм, він риється в шафах і комодах - шукає свої листи. Тарелкін, забуваючись від образи і злості, з зайвим жаром захищає «покійного». Слово за слово, - розмова обертається скандалом. Капітан Полутатарінов, він же Варравін, раптом помічає, що Копилов дуже змахує на Тарєлкіна - не вистачає тільки волосся і зубів. І тут в комоді виявляються перуку і зуби Тарєлкіна!!

За допомогою Расплюєва, який зв'язав «небіжчика» рушником, «Полутатарінов» силою ставлять на голову «Копилова»