Короткий переказ твору Васавадатта (Субандху)

Царевич Кандарпакету, син царя Чинтамани, бачить уві сні незнайому дівчину і пристрасно в неї закохується. Разом зі своїм другом Макарандой він відправляється на її пошуки. Одного разу вночі, опинившись в околицях гір Віндхья, він випадково підслуховує розмову двох птахів. Одна з них, майна, дорікає іншу, свого коханого папуги, в довгій отлучке і висловлює підозру, що він зраджував їй з іншого Майне, з яким тепер повернувся в ліс. Папуга у виправдання розповідає, що він побував у місті Паталипутре, де цар Шрінгарашекхара, бажаючи видати свою дочку Васавадатту заміж, влаштував для неї сваямвару - весільний обряд вибору нареченого нареченою. На сваямвару зібралося безліч царствених претендентів, але Васавадатта всіх їх відкинула. Справа в тому, що напередодні сваямвари вона теж бачила вo сні прекрасного царевича, якого відразу ж полюбила і тільки за нього вирішила вийти заміж. Дізнавшись, що звуть цього царевича Кандарпакету, вона послала на його розшуки свою домашню майну Тамаліку. Бажаючи допомогти Тамаліке в її нелегкій завданні, папуга прилетів з нею в гори Віндхья. Почувши розповідь папуги, Кандарпакету втручається в розмову птахів, знайомиться з Тамалікой, і та передає йому усне послання Васавадатти, в якому царівна просить його скоріше побачитися з нею. Кандарпакету і Макаранда направляються в Паталіпутре і проникають до палацу Васавадатти. Там вони дізнаються, що цар Шрінгарашекхара, не рахуючись з бажанням дочки, неодмінно хоче видати її за царя духів повітря - відьядхаров. Тоді Кандарпакету вирішує тікати з Васавадаттой, і чарівний кінь Маноджіва переносить їх з Паталипутре назад в гори Віндхья, де закохані проводять ніч.

Прокинувшись на світанку, Кандарпакету, до свого жаху, виявляє, що Васавадатта зникла. Після тривалих марних пошуків Кандарпакету приходить на берег океану і в розпачі хоче кинутися в його води. В останній момент його утримує від самогубства божественний голос, який обіцяє йому швидку зустріч з коханою. Протягом кількох місяців Кандарпакету бродить по прибережних лісах, підтримуючи життя одними плодами та корінням, поки одного разу на початку осені не наштовхується на кам'яну статую, схожу на його кохану. У любовній тузі Кандарпакету стосується статуї рукою, і воно стає живою Васавадаттой.

На розпитування Кандарпакету Васавадатта розповідає, що в ранок їх розлуки вона пішла зібрати їм для їжі плоди дерев. Заглибившись в ліс, вона несподівано зустріла з розташувалися табором військом, і за нею погнався його ватажок. Але тут же з'явилося ще одне військо - горян-кіратов, і його вождь теж стад переслідувати Васавадатту. Обидва воєначальника, а слідом за ними і їхні воїни, заради володіння Васавадаттой вступили в бій і повністю винищили одне одного. Проте ще по ходу битви вони безжалісно спустошили обитель самітників, що знаходиться поблизу, і святий голова цієї обителі, визнавши Васавадатту винуватицею того, що сталося, прокляв її, звернувши в кам'яну статую. Термін прокляття повинен був скінчитися - як і трапилося насправді, - коли статуї торкнеться майбутній чоловік царівни.

Після довгоочікуваної і щасливої зустрічі Кандарпакету і Васавадатта прямують до столиці царства Кандарпакету. Там на них уже чекає Макаранда, і обидва царя-батька, Чинтамани і Шрінгарашекхара, урочисто святкують весілля сина і дочки, відтепер назавжди избавившихся від всіх тривог і лих.