Але залишається ще одне. Одного разу, підслухавши суперечка столяра з відвідали його будинок дамами з добродійного суспільства, Арвід дізнається про дозріваючому в народі незадоволення. Столяр прямо загрожує: сотні років простий народ, нижчі класи, били по королів; наступного разу вони вдарять по ледарям, які живуть за рахунок чужої праці. Так, може бути, майбутнє за робітниками? Добився до цього часу деякого визнання як поет, Арвід Фальк залишає святковий стіл у будинку брата, віддаючи перевагу збори робочого союзу «Ранкова зірка», де, однак, чує лише набили оскому істини про патріотизм шведів, - справжньому ж робочого, як раз тому столярові , якого чув Арвід, слова не дають. Друга Арвіда Олле Монтануса теж стягують з трибуни: ще б пак, адже він спокусився на «священну корову» шведів - на патріотизм! Олле стверджує - ніякої національної самосвідомості в Швеції не існує: справді, південь країни завжди тяжів і тяжіє до данцям, захід на чолі з містом Гетебергом - до англійців, у фінських північних лісах живуть фіни, в металургії завжди панували заснували її в Швеції в XVII ст. валлони, а генофонд нації погублений військовими походами прославлених шведських монархів - Карла X, Карла XI і Карла XII. Тому хай живе інтернаціоналізм! Хай живе Карл XII! І так згине Георг Шерн'ельм - творець шведського літературної мови! Якби не він, шведи говорили б на зрозумілій всім європейцям німецькому!
Арвід Фальк йде з досить радикальною «Червоної шапочки» в «Робочий знамя». Але й тут він відчуває себе незатишно: всупереч найпростішій здоровому глузду редактор газети звеличує «все тільки робоче», він керує газетою, забувши про прославлених ним демократизм, як диктатор чи тиран, не зупиняючись навіть перед тілесними покараннями (редактор побив хлопчика-розсильного). До того ж, і це найголовніше, він теж продажний. Арвід на межі відчаю ... І в цей момент його підхоплюють газетярі з бульварного листка «Гадюка», з обіймів яких його виручає Борг, оригінальна і чесна особистість, нічого, крім своєї волі, не визнає. Борг відвозить Арвіда на яхті в шхери, де лікує його від низькопоклонства перед простою людиною («від звички ламати шапку побачивши будь-селюка»). Лікування медика Борга дає блискучі результати. Зневірившись у всіх своїх ідеалах, Арвід Фальк здається. Він приходить на роботу в гімназійний пансіон для дівчаток і служить позаштатно в Колегії постачання кавалерійських полків свіжим сіном, а також в Колегії винокуріння і в Департаменті оподаткування небіжчиків. Фальк буває і на сімейних обідах, де жінки знаходять його цікавим, а він час від часу говорить їм гидоти. Він також відвідує Червону кімнату, зустрічаючись там з доктором Боргом, Селленом та іншими своїми старими знайомими. Колишній бунтівник повністю позбувся від небезпечних поглядів і став приємним людиною на світі, за що його люблять і поважають начальники і товариші по службі.
Але все ж, - пише Борг через кілька років художнику Селлену до Парижа, - навряд чи Фальк заспокоївся, він фанатик від політики і знає, що згорить, якщо дасть розгорітися полум'я, і тому наполегливими заняттями нумізматикою (Фальк займається тепер і цим теж) намагається загасити тліючий вогонь. Борг не виключає, що Арвід вже належить до одного з таємних товариств, які виникли останнім часом на континенті. І ще. Фальк одружився, силою домігшись угоди на шлюб дочки у її батька, колишнього військового.