Короткий переказ твору Метаморфози (Овідій)

Слово «метаморфози» означає «перетворення». Було дуже багато стародавніх міфів, які закінчувалися перетвореннями героїв - у річку, в гору, в тварину, в рослину, в сузір'я. Поет Овідій спробував зібрати всі такі міфи про перетвореннях, які він знав; їх виявилося більше двохсот. Він переказав їх один за іншим, підхоплюючи, переплітаючи, вставляючи один в одного; вийшла довга поема під заголовком «Метаморфози». Починається вона з створення світу - адже коли Хаос розділився на Небо і Землю, це вже було перше у світі перетворення. А закінчується вона буквально вчорашнім днем: за рік до народження Овідія в Римі був убитий Юлій Цезар, в небі з'явилася велика комета, і всі говорили, що це піднеслася на небеса душа Цезаря, який став богом, - а це теж не що інше, як перетворення.

Так рухається поема від найдавніших до новітніх часів. Чим давніший - тим величніше, тим космічність описувані перетворення: світовий потоп, світову пожежу. Потоп був покаранням першим людям за їх гріхи - суша стала морем, прибій бив у маківки гір, риби плавали між деревних гілок, люди на вутлих плотах вмирали від голоду. Тільки двоє праведників врятувалися на двухвершінной горі Парнасі - праотець Девкаліон і дружина його Пірра.Схлинула вода, відкрився пустельний і безмовний світ; зі сльозами вони кликали богам і почули відповідь: «Материнські кістки мечіте собі за спину!» З працею вони зрозуміли: спільна мати - Земля, кістки її - камені, вони стали метати каміння через свої плечі, і за спиною Девкаліона з цих каменів виростали чоловіки, а за спиною Пірр - жінки. Так з'явився на землі новий людський рід.

А пожежа була не з волі богів, а за зухвалістю нерозумного підлітка. Юний Фаетон, син Сонця, попросив батька: «Мені не вірять, що я твій син: дай же мені проскакати по небу в твоїй золотій колісниці від сходу до засукавши« Будь по-твоєму, відповів батько, - але обережний: не мають рації ні вгору, ні вниз, тримайся середини, інакше буде біда! »І прийшла біда: на висоті у юнака закрутилася голова, здригнулася рука, коні збилися зі шляху, в небі сахнулися від них і Рак і Скорпіон, на землі запалали гірські ліси від Кавказу до Атласу, закипіли річки від Рейну до Гангу, ссохлось море, тріснула грунт, світло пробився в чорне царство Аїда, - і тоді сама стара Земля, піднявши голову, почала благати Зевсу: «Хочеш спалити - пали, але помилуй світ, та не буде нового Хаосу ! »Зевс гримнув блискавкою, колісниця звалилася, а над останками Фаетона написали вірш:« Тут убитий Фаетон: дерзнув на велике, впав він ».

Починається вік героїв, боги сходять до смертних, смертні впадають в гординю. Ткаля Арахна викликає на змагання богиню Афіну, винахідниця ткання, У Афіни на тканині - олімпійські боги, Посейдон творить для людей коня, сама Афіна - оливу, а по краях - покарання тих, хто посмів рівнятися з богами: ті звернені в гори, ті в птахів, ті в ступені храму. А у Арахни на тканині - як Зевс обернувся биком, щоб викрасти одну красуню, золотим дощем для іншої, лебедем для третьої, змієм для четвертої; як Посейдон перетворювався і в барана, і в коня, і в дельфіна; як Аполлон приймав вигляд пастуха, а Діоніс - виноградаря, і ще, і ще. Тканина Арахни не гірше, ніж тканина Афіни, і Афіна страчує її не за роботу, а за блюзнірство: перетворює її на павука, який висить у кутку і вічно тче павутину. «Павук» по-грецьки «Арахна».

Зевсов син, Діоніс-виноградар, чудотворцем йде по світу і дарує людям вино.Ворогів своїх він карає: моряки, перевозили його через море, вирішили викрасти такого красеня і продати в рабство - але корабель їх зупиняється, пускає коріння в дно, плющ обвиває щоглу, з вітрил повисають грона, а розбійники вигинаються тілом, покриваються лускою і дельфінами стрибають в морі. А друзів своїх він обдаровує чим завгодно, але не завжди вони просять розумного. Жадібний цар Мідас попросив: «Нехай все, чого я торкнуся, стає золотом», - і ось золотий хліб і м'ясо ламають йому зуби, а золота вода ллється в горло розплавленим металом. Простягаючи чудотворні руки, він благає: «Ах, визволи мене від згубного дару», - і Діоніс з посмішкою велить: «Вимий руки в річці Пактол». Сила йде у воду, цар знову їсть і п'є, а річка Пактол з тих пір котить золотий пісок.

Не тільки юний Діоніс, а й старші боги з'являються між людей. Сам Зевс з Гермесом у вигляді мандрівників обходять людські села, але грубі господарі женуть їх від порогів. Тільки в одній бідній хатині прийняли їх старий і стара, Філемон і Бавкида. Гості входять, пригнувши голови, сідають на рогожу, перед ними столик з кульгавою ніжкою, підпертої черепком, замість скатертини його дошку натирають м'ятою, в глиняних мисках - яйця, сир, овочі, сушені ягоди. Ось і вино, змішане з водою, - і раптом господарі бачать: чудо - скільки не п'єш, воно не убуває в чашах. Тут вони здогадуються, хто перед ними, і в страху благають: «Пробачте нас, боги, за убогий прийом». У відповідь їм хатина перетворюється, глинобитна підлога стає мармуровим, покрівля здіймається на колонах, стіни блищать золотом, а могутній Зевс говорить: « Просіть, чого хочете! »« Хочемо залишитися в цьому вашому храмі жрецем і жрицею, і як жили разом, так і померти разом ». Так