Короткий переказ твору Максимка (Костянтин Станюкович)

Російський військовий парової кліпер "Забіяка» швидко йде на південь. Матроси прибирають, миють, скребуть і чистять палубу: на військовому судні починається день. Раптом пролунав гучний тривожний крик вартового: «Людина в морі!». Всі кинулися на палубу і побачили серед хвиль уламок щогли і на ній людську фігуру. Потім майже всі вітрила були прибрані і баркас з 16 веслярами відправився рятувати людину. Незабаром він повернувся і разом з людьми був піднятий на борт. На палубу вийшов і врятований - маленький негр років 10-11, в порваному сорочці, виснажений. Його негайно віднесли до лазарету. Доктор почав його отхажівать.

Потім, за допомогою мічмана, який знав англ. мова, команда дізналася про те, що хлопчик був слугою у капітана американського корабля «Бетсі». Господар бив його кожен день. А дві ночі тому корабель зіткнувся з іншим кораблем і пішов на дно. Через 2 дні арапчонок одужав і хотів вже піднятися на палубу, але у нього не було одягу.

Тут у дверях лазаретний каюти з'явився літній матрос Іван Лучкін. Він приніс арапчонком плаття: «Носи на здоров'я, Максимко!» (Максимка, бо врятували в день святого угодника Максима). Потім Лучкін повів його на палубу, представив матросам. Арапчонком прийняли з повним привітністю, покликали обідати разом з усіма. Лучкін скроїла йому черевики. Покликав подивитися на артилерійське вчення, яке дуже сподобалося хлопчикові. Спроби навчити арапчонком деяким російським словам.

Так минув місяць. Максимка вже міг сяк-так порозумітися по-російськи. Він нерідко забавляв матросів піснями і танцями. Плавання наближалося до кінця, але Лучкін, передчуваючи розлуку, був невеселий. Команда теж звикла до Максимка. Капітан дозволив залишити його не кораблі. Незабаром «Забіяка» знову пішов у плавання. Максимка дали прізвище Забіякін. Через 3 роки вони повернулися в Кронштадт. Максимку віддали в школу фельдшерських учнів. Лучкін вийшов у відставку, щоб бути біля свого улюбленця.