Короткий переказ твору Антігона (Софокл)

В Афінах говорили: «Вище всього в житті людському - закон, і неписаний закон - вище писаного». Неписаний закон - вічний, він даний природою, на ньому тримається будь-яке людське суспільство: він велить шанувати богів, любити рідних, жаліти слабких. Писаний закон - в кожній державі свій, він встановлений людьми, він не вічний, його можна видати і скасувати. Про те, що неписаний закон вище писаного, склав афінянин Софокл трагедію «Антігона».

Був у Фівах цар Едіп - мудрець, грішник і страдник. З волі долі йому випала страшна частка - не відаючи, вбити рідного батька і одружитися на рідній матері. З власної волі він стратив себе - виколов очі, щоб не бачити світу, як не бачив він своїх мимовільних злочинів. З волі богів йому було даровано прощення і блаженна смерть, Про життя його Софокл написав трагедію «Цар Едіп», про смерть його - трагедію «Едіп в Колоні».

Від кровозмісного шлюбу у Едіпа було два сини - Етеокл і Полігонік - і дві дочки - Антігона і Ісмена. Коли Едіп відрікся від влади, і пішов у вигнання, правити стали вдвох Етеокл і Полінік під наглядом старого Креонта, свояки і радника Едіпа. Дуже скоро брати посварилися: Етеокл вигнав Полініка, той зібрав на чужій стороні велике військо і пішов на Фіви війною. Був бій під стінами Фів, у поєдинку брат зійшовся з братом, і обидва загинули. Про це Есхіл написав трагедію «Семеро проти Фів». У кінцівці цієї трагедії з'являються і Антігона і Ісмена, оплакивающие братів. А про те, що було далі, написав у «Антигоні» Софокл.

Після загибелі Етеокла і Полініка владу над Фівами прийняв Креонт. Першим його справою був указ: Етеокла, законного царя, полеглого за батьківщину, поховати з честю, а Полініка, що призвів ворогів на рідне місто, позбавити поховання і кинути на поталу псам, і стерв'ятникам. Це було не в звичаї: вважалося, що душа непохованим не може знайти заспокоєння в потойбічному царстві і що мстити беззахисним мертвим - негідно людей і не жадав богам. Але Креонт думав не про людей і не про богів, а про державу і влади.

Але про людей і про богів, про честь і благочесті подумала слабка дівчина - Антігона. Полінік їй такий же брат, як Етеокл, і вона повинна подбати, щоб душа його знайшла таке ж загробне заспокоєння. Указ ще не оприлюднений, але вона вже готова його переступити. Вона кличе свою сестру Ісмен - з їхньої розмови починається трагедія. «Допоможеш ти мені?» - «Як можна? Ми - слабкі жінки, наша доля - покора, за непосильний немає з нас попиту:

богів я шаную, але проти держави не піду «. -« Добре, я піду одна, хоча б на смерть, а ти залишайся, коли не боїшся богів ». -« Ти божевільна! »-« Залиш мене одну з моїм божевіллям ». - «Що ж, іди, все одно я тебе люблю».

Входить хор фіванських старійшин, замість тривоги звучить радість: адже здобута перемога, Фіви врятовані, час святкувати і дякувати богів. Назустріч хору виходить Креонт і оголошує свій указ:

герою - честь, лиходієві - сором, тіло Полініка кинуто на поталу, до нього приставлена варта, хто порушить царський указ, то помре. І у відповідь на ці урочисті слова вбігає стражник зі плутаними поясненнями: указ уже порушений, хтось присипав труп землею - хай символічно, але поховання відбулося, варта не встежила, а йому тепер відповідати, і він з жахом. Креонт розлючений: знайти злочинця або сторожі не зносити голів!

«Могутній людина, але людина жорстока! - Співає хор. - Він підкорив землю і море, він володіє думкою і словом, він будує міста і править; але до добра або до лихо його міць? Хто правду шанує, той хороший, а хто в кривду впав, той небезпечний ». Про кого він каже: про злочинця або про Креонт?

Раптом хор замовкає, вражений: повертається стражник, а за ним - полонена Антігона. «Ми скинулися з трупа землю, сіли вартувати далі, і раптом бачимо: приходить царівна, плаче над тілом, знову обсипає землею, хоче вчинити узливання, - ось вона!» - «Ти переступила указ?» - «Так, бо він не від Зевса і не від вічної Правди: неписаний закон вище писаного, порушити його - страшніше смерті; хочеш стратити - страти, воля твоя, а правда моя ». -« Ти йдеш проти співгромадян? »-« Вони - зі мною, тільки тебе бояться » . - «Ти ганьбиш брата-героя!» - «Ні, я шаную брата-мерця». - «Не стане другом ворог і після смерті». - «Ділити любов - доля мій, не ворожнечу». На їхні голоси виходить Ісмена, цар обсипає і її докорами: «Ти - пособниця!» - «Ні, сестрі я не допомагала, але померти з нею готова». - «Не смій вмирати зі мною - я вибрала смерть, ти - життя» . - «Обидві вони божевільні, - обриває Креонт, - під замок їх, і щоб виконалося мій указ». - «Смерть?» - «Смерть!» Хор в жаху співає: божому гніву немає кінця, біда за бідою - як хвиля за хвилею, кінець Едіпового роду: боги тішать людей надіями, але не дають їм збутися.

Креонт непросто було зважитися приректи на страту Антігону. Вона не тільки