Короткий переказ твору Трахінянкі (Софокл)

«Трахінянкі» - означає «дівчини з міста Трахінія». Трахінія («скелястий») - це маленьке містечко в глухому гірському околиці Греції, під горою Цією, недалеко від славного ущелини Фермопіл. Знаменитий він тільки тим, що в ньому прожив свої останні роки найбільший з грецьких героїв - Геракл, син Зевса. На горі ете він прийняв добровільну смерть на вогнищі, піднявся до небес і став богом. Невільним винуватцем цієї його мученицької кончини була його дружина Деяніра, вірна і любляча. Вона - героїня цієї трагедії, а хор трахінскіх дівчат - це її співрозмовниці.

Майже всі грецькі герої були царі в різних містах і містечках, - крім Геракла. Свою майбутню божественність він відпрацьовував підневільною працею на службі у нікчемного царя з Південної Греції. Для нього він здійснив дванадцять подвигів, один за одного важче. Останнім був спуск в Аїд, підземне царство, за страшним триголовим псом, що вартував царство мертвих. Там, в Аїді, він зустрів тінь богатиря Мелеагра, теж борця з чудовиськами, наймогутнішого зі старших героїв. Мелеагр сказав йому: «Там, на землі, у мене залишилася сестра по імені Деяніра, візьми її в дружини, вона гідна тебе».

Коли Геракл скінчив свою підневільну службу, він пішов на край Греції свататися до Деянире. Він прийшов вчасно: там текла річка Ахелой, найбільша в Греції, і бог її вимагав Деяніру собі в дружини. Геракл схопився з богом в боротьбі, придавив його, як гора; той обернувся змієм, Геракл стиснув йому горло; той обернувся биком, Геракл зламав йому ріг. Ахелой скорився, врятована Деяніра дісталася Гераклові, і він повіз її з собою в дорогу назад.

Шлях лежав ще через одну річку, а перевізником на тій річці був дикий кентавр Несс, напівлюдина-напівкінь. Деяніра йому сподобалася, і він захотів викрасти її. Але в Геракла був лук і стріли були, отруєні чорною кров'ю многоглавое змії Гідри, яку він коли-то переміг і порубав. Стріла Геракла наздогнала кентавра, і той зрозумів, що прийшла його смерть. Тоді, щоб помститися Гераклові, він сказав Деянире: «Я любив тебе, і хочу тобі зробити добро. Візьми крові з моєї рани і бережи її від світла і людей. Якщо чоловік твій полюбить іншу, то намасти його одяг цієї кров'ю, і любов його повернеться до тебе ». Деяніра так і зробила, не знаючи, що Нессова кров отруєна стрілою Геракла.

Минув час, і їй довелося згадати про цю крові. Геракл гостював у знайомого царя в місті Ехаліі (у двох днях від Трахінія), і йому полюбилася царська дочка Іола. Він зажадав у царя її собі в наложниці. Цар відмовив, а царський син насмішкувато додав: «Не личить їй бути за тим, хто дванадцять років служив, як підневільний раб». Геракл розсердився і зіштовхнув царського сина зі стіни - єдиний раз у житті убив ворога не силою, а обманом. Боги покарали його за це - ще раз віддали в рабство на рік до розпусної заморської цариці Омфалі. Деяніра нічого про це не знала. Вона жила в Трахінія одна з юним сином Гиллом і терпляче чекала на повернення чоловіка.

Тут і починається драма Софокла.

На сцені Деяніра, вона сповнена тривоги. ІДУЧИ, Геракл велів їй чекати його рік і два місяці. Йому було пророцтво: якщо загинути - то від мертвого, а якщо не загинути - то повернутися і знайти нарешті відпочинок після трудів. Але ось пройшли і рік і два місяці, а його все немає. Невже збулося пророцтво, і він загинув від якогось мертвого, і вже не повернеться доживати свої дні на спокої поруч з нею? Хор трахінянок підбадьорює її: ні, хоч у будь-якої життя є і радості і біди, але батько Зевс не залишить Геракла! Тоді Деяніра кличе свого сина Гілла і просить його піти на пошуки батька. Він готовий: до нього вже дійшов слух, що Геракл провів рік в рабстві в Омфали, а потім пішов походом на Ехалію - мстити царю-кривднику. І Гілл відправляється шукати його під Ехалію.

Ледве Гілл йде, як і в самому справі слух підтверджується: від Геракла приходять вісники - сказати про перемогу і про близьке його повернення. Їх двоє, і вони не безликі, як зазвичай, у трагедіях: у кожного свій характер. Старший з них веде з собою групу безмовних полонянок: так, Геракл відслужив свій рік в Омфали, а потім пішов на Ехалію, взяв місто, захопив бранок і шле їх рабинями Деянире, а сам повинен принести жертву подяки богам і негайно буде слідом. Деянире шкода полонянок: тільки що вони були помпезними та багатими, а тепер - рабині. Деяніра заговорює з однією з них, найкрасивішою, але та мовчить. Деяніра відсилає їх до дому - і тут до неї підходить другий вісник. «Старший сказав тобі не всю правду. Не з помсти Геракл брав Ехалію, а з любові до царівни іоле: це з нею ти зараз заговорювала, а вона мовчала ». Неохоче старший вісник визнає: це так. "Так, - каже Деяніра, - любов є бог, людина перед нею безсилий. Почекай трохи: я дам тобі подарунок для Геракла ».

Хор співає пісню на славу всевладної любові. А потім Деяніра розповідає Трахінянкі про свій подарунок для Геракла: це плащ, який вона