дворі Червоної Пресні мені випало посидіти поруч з етапом жінок, і я побачив, що вони не так виснажені, як ми. Рівна для всіх тюремна пайка та тюремні випробування виявляються для жінок легше, вони не так швидко здають від голоду. У таборі, навпаки, жінці важче. Приїзд до табору починається з лазні, де «табірні придурки» вибирають собі жінок. Так жінці легше зберегти життя, але більшість 58-ї складають жінки, для яких цей крок нестерпні смерті. Полегшує те, що тут ніхто нікого не засуджує; розв'язує те, що у житті не залишилося ніякого сенсу. За статистикою 20-х років на 6-7 чоловіків припадала одна жінка. Захистом жінки були тільки явна старість або явне каліцтво; привабливість була прокляттям. У Карлаг сиділо 6000 жінок, багато з них працювали вантажниками. На цегельному заводі в Крівощекове жінки витягали колоди з відпрацьованого кар'єру. Розради не було і в любові. Інструкції ГУЛАГ вимагали: викритих у співжитті негайно розлучати і менш цінного з двох відправляти етапом. Лагерна любов виникала майже не плотська, але від цього вона ставала ще глибше. Табірних подружжя розлучали не тільки нагляд і начальство, але і народження дитини - годуючих матерів містили в окремих табпунктів. Після кінця годування мати оправляли по етапу, а дитини - в дитячий будинок. Змішані табори існували від перших років революції до кінця 2-ї світової війни. З 1946 по 1948 рік на Архіпелазі пройшло велике поділ жінок і чоловіків. Жінок погнали на загальні роботи. Тепер вагітність була порятунком життя. Окремі жіночі табори несли всю тяжкість загальних робіт, тільки в 1951 був формально скасований жіночий лісоповал.
Глава 9. Придурки
Одне з основних понять Архіпелагу - це табірний придурок, той, хто пішов із загальних робіт або взагалі не потрапив на них. За статистикою 1933 вони становили 1 / 6 частина від загального числа ув'язнених. В основному, вони і виживали в таборах. Придурки це: кухарі, хлеборези, комірники, лікарі, фельдшери, перукарі, Всілякі завідувачі, бухгалтери, інженери - всі, що займають ключові пости. Вони завжди ситі і чисто одягнені. Після Нового Єрусалиму, при перегоні в наступний табір, на Калузьку заставу, я збрехав, що є нормувальником. Але моя кар'єра знову зірвалася, на другий тиждень мене вигнали на загальні роботи, в бригаду малярів.
Глава 10. Замість політичних
58-я стаття перестала бути «політичної» і стала статтею контрреволюціонерів, «ворогів народу». Глухонімий тесляр накидає піджак на бюст Леніна - 58-а, 10 років; дітвора під час гри зірвала якийсь плакат в клубі - двом старшим дали строк. Існував стандартний набір звинувачень, з якого вибиралося підходяще. Найчастіше йшов в хід десятий пункт - антирадянська агітація. Зрівнятися з ним по загальнодоступності тільки 12-й пункт - недонесення. Дуже до речі тут припадали доноси. Ймовірно, це небувале подія у світовій історії в'язниць: коли мільйони арештантів усвідомлюють, що вони невинні. Але справжні «політичні» теж існували. У 1950 році студенти ленінградського механічного технікуму створили партію з програмою і статутом. Багатьох розстріляли, які залишилися дали по 25 років. 27 жовтня 1936 по всій воркутской лінії таборів сталася голодування троцькістів, яка тривала 132 дні. Вимога голодуючих були прийняті, але не виконані. Трохи пізніше на Воркуті була ще одна велика голодування (170 осіб). Їх долею був розстріл. Результати протистояння системі були незначні.
Глава 11. Благочинні
Більшу частину 58-ї становили ті, хто, всупереч усьому, зберіг комуністичну свідомість. Їх переконання були глибоко особистими, і такі люди не займали високих посад на волі і в таборі. Іноді вони зберігали переконання до кінця. Але були й ортодокси, які виставляли свою ідеологічну переконаність на слідстві, в тюремних камерах, у таборах. До арешту вони займали значні посади, і в таборі їм доводилося важче - їм було боляче падати, випробувати такий удар від рідної партії. Серед них вважалося забороненим поставити запитання: «за що тебе посадили?». Вони сперечалися в камерах, захищаючи всі дії влади - їм було необхідно утриматися у свідомості правоти, щоб не зійти з розуму. Цих людей не брали до 1937 і після 1938, тому їх називали «набір 37-го». Вони давали різноманітні пояснення своїм арештам, але ніхто з них ніколи не звинуватив у цьому Сталіна - він залишався незамутненим сонцем. Благочинні ортодокси вважали, що тільки вони посаджені даремно, а інші сидять за справу, табір не міг їх змінити. Вони з готовністю дотримувалися табірний режим, шанобливо ставилися до табірного начальства, були віддані праці, замість спроби втечі посилали прохання про помилування, ніколи не змішувалися з рештою 58-й і «стукали» табірного начальства.
Глава 12. Стук-стук-стук
На всю епоху, яку охоплює ця книга, майже єдиними очима і вухами ЧК-КДБ були стукачі. Їх називали секретними співробітниками, це скоротилося в сексоти, і перейшло до загального вжитку. На Архіпелазі були свої назви: у в'язниці - квочка, в таборі - стукач. Сексотом міг бути будь-яка людина, вербування витала в самому повітрі нашої країни. Варто було трохи пригрозити, натиснути, пообіцяти - і готовий новий сексот ". У таборі це було ще простіше. Але іноді трапляється «міцний горішок», і ставитися у табірному справі позначка: «не вербувати!». Завербувати намагалися і мене. Я підписав зобов'язання, але щось допомогло мені втриматися. Потім мене по спецнаряду міністерства відправили на шарашку. Минуло багато років таборів та заслання, і раптом у 1956 році це зобов'язання мене найшло.