Глава 3. Замордованих воля

Як тіло людини буває отруєно раковою пухлиною, так і наша країна поступово була отруєна отрутами Архіпелагу. Вільна життя становила єдиний стиль з життям Архіпелагу. Людини терзав постійний страх, який приводив до свідомості своєї нікчемності і відсутності будь-якого права. Це ускладнювалося тим, що людина не могла вільно змінити роботу і місце проживання. Скритність і недовірливість замінили гостинність і стали захистом. З цього народилось загальне незнання того, що відбувається в країні. Неймовірно розвинулося стукацтво. При багаторічному страху за себе і свою сім'ю зрада була найбільш безпечною формою існування. Кожен вчинок протидії владі вимагав мужності, не розмірного з величиною вчинку. У цій обстановці люди виживають фізично, але всередині - зотлівають. Сукупна життя суспільства полягала в тому, що висувалися зрадники, тріумфували бездарності, а все краще і чесне йшло кришивом з-під ножа. Постійна брехня, як і зрада, ставати безпечної формою існування. Оспівувалися і виховувалася жорстокість, і змащувати межа між хорошим і поганим .

Глава 4. Кілька доль

У цьому розділі цілком наведено біографії кількох арештантів.

ЧАСТИНА 5. КАТОРГА

Зробимо з Сибіру каторжної, кандальной - Сибір радянську, соціалістичну!

Сталін

Глава 1. Приречені

17 квітня 1943, через 26 років після того, як лютнева революція скасувала каторгу і шибеницю, Сталін знову їх запровадив. Найперший каторжна табпунктів був створений на 17-й шахті Воркути. Це була відверта душогубка, розтягнута в часі. Людей селили в наметах 7 Ч 20 метрів. У такому наметі розміщувалося по 200 осіб. Ні до вбиральні, ні в їдальню, ні в санчастину вони ніколи не допускалися - на все була або параша, або годівниця. Сталінська каторга 1943-44 років була з'єднанням гіршого, що є в таборі з гіршим, що є у в'язниці. Перші Воркутинські каторжани пішли під землю за один рік. На Воркутинський шахті № 2 був жіночий каторжна табпунктів. Жінки працювали на всіх підземних роботах. Деякі скажуть, що сиділи там тільки зрадники: поліцаї, бургомістри, «німецькі підстилки». Але всі ці десятки і сотні тисяч зрадників вийшли з радянських громадян, цю злість посіяли в них ми самі, це наші «відходи виробництва». Обожнення Сталіна в 30-і роки було станом не загальнонародним, а тільки партії, комсомолу, міської учнівської молоді, замінника інтелігенції (поставленого замість знищених) і робочого класу. Однак була меншість, і не таке маленьке, яке бачило навколо одну тільки брехня.

Село була незрівнянно тверезіше міста, вона анітрохи не розділяла обожнювання батька Сталіна (та й світової революції). Про це говорить великий результат населення з Північного Кавказу в січні 1943 - селяни йшли разом з відступаючими німцями. Були й ті, хто ще до війни мріяв взяти зброю і бити червоних комісарів. Цим людям вистачило 24-х років комуністичного щастя. Власовці закликали перетворити війну з німцями в громадянську, але ще раніше це зробив Ленін під час війни з кайзером Вільгельмом.

До 1945 року бараки каторжан перестали бути тюремними камерами. У 46-47 роки грань між каторгою і табором стала стиратися. У 1948 році у Сталіна виникла ідея відокремити соціально-близьких блатних і битовіков від соціально-безнадійної 58-й. Створені були Особливі табори з особливим статутом - м'якше каторги, але жорсткіше звичайних таборів. З битовікамі відставили тільки антирадянських агітаторів (одиночні), недоносителів і посібників ворога. Решту чекали Особливі табори. Щоб уникнути змішування, з 1949 року кожен тубілець, крім вироку, отримував постанову - в яких таборах його утримувати.

Глава 2. Вітерець революції

Середину терміну я провів в теплі і чистоті. Від мене було потрібно небагато: 12 годин сидіти за письмовим столом і догоджати начальству, але я втратив смак до цих благ. У Особливий табір нас везли довго - три місяці. Протягом усього етапу нас обвівав вітерець каторги і свободи. На Бутирській вокзалі нас змішали з новачками, у яких були 25-річні терміни. Ці терміни дозволяли арештантам говорити вільно. Всіх нас везли в один табір - Степовий. На Куйбишевської пересилання нас протримали більше місяця у довгій камері-стайні. Потім нас прийняв конвой Степового табору. За нами пригнали вантажівки з гратами в передній частині кузова. Везли 8 годин, через Іртиш. Близько півночі ми приїхали в табір, обнесений колючим дротом. Революцією тут і не пахло.

Глава 3. Ланцюги, ланцюги ...

Нам пощастило: ми не потрапили на мідні рудники, де легені не витримували більше 4-х місяців. Щоб посилити режим Особливих таборів, кожному арештантові видавали номери, які нашивали на одяг. Наглядачам було велено окликати людей тільки по номерах. У деяких таборах як покарання використовувалися наручники. Режим Особлагов би розрахований на повну глухість: ніхто нікому не поскаржиться і ніколи не звільниться. Робота для Особлагов вибиралася як можна більш важка. Хворих арештантів та інвалідів відправляли вмирати в Спаськ під Карагандою. Наприкінці 1948 року там було близько 15 тисяч зеків обох статей. При 11-годинному робочому дні там рідко хто витримував більше двох місяців. Крім того, з переїздом в Особлаг майже припинялася зв'язок з волею - дозволено було два листи на рік.

Екібастузький табір був створений за рік до нашого приїзду - в 1949 році. Тут все було за подобою колишнього - комендант, барак придурків і черга в карцер, тільки у блатних вже не було колишнього розмаху. Тяглися тижні,