Короткий переказ твору Матренин двір (Олександр Солженіцин)

Влітку 1956 р. на сто вісімдесят четвертому кілометрі від Москви по залізничній гілці на Муром і Казань сходить пасажир. Це - оповідач, доля якого нагадує долю самого Солженіцина (воював, але з фронту «затримався з поверненням рочків на десять», тобто відсидів у таборі, про що говорить ще й те, що, коли оповідач влаштовувався на роботу, кожну букву в його документах «перещупали»). Він мріє працювати вчителем у глибині Росії, подалі від міської цивілізації. Але жити в селі з чудовим назвою Високе Поле не вийшло, оскільки там не пекли хліба, і не торгували нічим їстівним. І тоді він переводиться в селище з жахливим для його слуху назвою Торфопродукт. Втім, виявляється, що «не всі навколо торфорозробки» і є ще й села з назвами Часліци, Овінци, Спудні, Шевертні, Шестімірово ...

Це примиряє оповідача зі своєю часткою, бо обіцяє йому «кондової Росію». В одному з сіл під назвою Тальнова він і поселяється. Господиню хати, в якій мешкає оповідач, звуть Мотрона Гнатівна Григор'єва або просто Мотрона.

Доля Мотрони, про яку вона не відразу, не вважаючи її цікавою для «культурного» людини, іноді вечорами розповідає постояльцеві, зачаровує і в той же час приголомшує його. Він бачить у її долі особливий сенс, якого не помічають односельці і родичі Мотрони. Чоловік зник безвісти на початку війни. Він любив Мотрону й не бив її, як сільські чоловіки своїх дружин. Але навряд чи сама Мотрона любила його. Вона повинна була вийти заміж за старшого брата чоловіка - Тадея. Однак той пішов на фронт у першу світову війну і пропав. Мотрона чекала його, але врешті-решт за наполяганням сім'ї Тадея вийшла заміж за молодшого брата - Юхима. І ось раптово повернувся Тадей, колишній в угорському полоні. За його словами, він не зарубав сокирою Мотрону й її чоловіка тільки тому, що Юхим - брат йому. Тадей так любив Мотрону, що нову наречену собі підшукав з тим же ім'ям. «Друга Мотрона» народила Фаддею шістьох дітей, а ось у «першої Мотрони» всі діти від Юхима (теж шестеро) вмирали, не проживши й трьох місяців. Все село вирішила, що Мотря - «Причинна», і вона сама повірила в це. Тоді вона взяла на виховання доньку «другий Мотрони» - Кіру, виховувала її десять років, поки та не вийшла заміж і не поїхала в селище Черусти.

Мотрона все життя жила як би не для себе. Вона постійно працює на кого-то: на колгосп, на сусідів, виконуючи при цьому «мужицьку» роботу, і ніколи не просить за неї грошей. У Мотрону є величезна внутрішня сила. Наприклад, вона здатна зупинити на бігу неслася кінь, яку не можуть зупинити чоловіка.

Поступово оповідач розуміє, що саме на таких, як Мотря, що віддають себе іншим без залишку, і тримається ще все село і вся російська земля. Але навряд чи його радує це відкриття. Якщо Росія тримається тільки на самовідданих бабусь, що ж буде з нею далі?

Звідси - безглуздо-трагічний кінець оповідання. Мотрона гине, допомагаючи Фаддею з синами перетягувати через залізницю на санях частину власної хати, заповіданої Кірі. Тадей не побажав чекати смерті Мотрони і вирішив забрати спадщина для молодих за її життя. Тим самим він мимоволі спровокував її загибель. Коли родичі ховають Мотрону, вони плачуть, швидше, з обов'язку, ніж від душі, і думають тільки про остаточне розділі Матрениного майна.