Короткий переказ твору Подорож Хамфрі Клінкеру (Тобайас Смоллет)

«Подорож Хамфрі Клінкеру» - останній твір англійського письменника: роман вийшов у світ за кілька місяців до його кончини в Ліворно, куди Смоллет з власної волі відправився на своєрідне «вигнання». Роман написаний в епістолярному стилі, що не було нововведенням для англійської літератури; в цьому стилі написані й багато романів Річардсона. Новизна, можна сказати, новаторство Смоллета в іншому: одні й ті ж події, побачені очима різних людей, з різними поглядами, що відносяться до самих різних станів, різних за рівнем культури, нарешті, за віком, постають на сторінках цих листів поданими дуже по- різному, часом досить полярними. І перш за все в романі вражає саме це: дивовижна різноголосся, вміння Смоллета передати не тільки різницю стилю, мови, а й повне несхожість сприйняття життя, рівня мислення. Його герої розкриваються у своїх посланнях з таким людським своєрідністю, настільки несподівано й парадоксально, що можна з повним правом говорити про справжню віртуозності Смоллета - психолога, стиліста, філософа. Листи його персонажів цілком підтверджують тезу: стиль - це людина.

У Смоллета завжди, як і личить «класичного роману», виявляється кілька пластів. Сюжет часто рясніє всілякими відгалуженнями, відходами від хронологічного викладу, мета яких, для автора - у всій повноті представити картину епохи. Роман можна в прямому розумінні назвати «енциклопедією британського життя». Будучи за жанром в першу чергу романом-мандрівка, герої якого перетинають всю Великобританію, він представляє собою калейдоскоп подій, низку доль, картини життя столиці, побуту «на водах» в Баті, тихого існування провінційних містечок і англійську природу, всілякі розваги різних верств суспільства , замальовки придворних звичаїв і, зрозуміло, особливості літературно-театрального середовища і багато-багато іншого.

Головний герой роману - зовсім не позначений у заголовку Хамфрі Клінкер (він виникає на сторінках, коли третина розповіді вже опиниться позаду), а Метью Брамбл, немолодий холостяк, подагрик і мізантроп, людина при всій своїй жовчності (як правило, втім, абсолютно виправданою) великодушний, безкорисливий і благородний, словом, справжній джентльмен; як каже про нього його племінник Джеррі Мелфорда, «по великодушності своєму справжній Дон Кіхот». У цьому образі, безсумнівно, прочитується cuter ego Смоллета, і саме Брамбл висловлює погляди найбільш близькі автору - на стан розумів, на розвиток цивілізації, треба відмітити, дуже точні, влучні і, головне, зовсім не застарілі. Так, у листі до свого постійного адресату доктору Льюїсу (а слід зазначити, що у кожного з персонажів свій постійний кореспондент, на сторінках роману так і не виникає реально лише в згадках) він пише: «Є одне питання, яке мені хотілося б вирішити : чи завжди світ заслуговував такого презирства, якого він, на мій погляд, заслуговує тепер? »Питання, що й казати,« на всі часи ».

Однак при всій спостережливості та проникливості, при всій уїдливості Смоллета (традиції Свіфта відчутні в його романі, так само як і в багатьох інших книгах, написаних сучасниками) він все ж намагається всьому тому, що так йому ненависне (тому ненависно, що занадто добре відомо, причому не з чужих слів), протиставити якусь ідилію, якусь утопію. Такий Аркадією, ваблячою, але явно недосяжною виявляється маєток Брамбла Брамблтон-Хол, про який ми дізнаємося з листів стільки всіляких чудес, але куди герої оповідання так і не потрапляють.

Однак у процесі своєї подорожі вони воістину пізнають світ, відкривають для себе природу людей, своєрідність звичаїв. Як завжди, на шляху у них зустрічається безліч колорітнейших особистостей: «благородний розбійник» Мартін, старий вояка, весь поранений і порубаний, лейтенант Лісмахаго. За національністю він шотландець - що і є приводом для численних дискусій щодо Англії і Шотландії (герої в цей момент якраз по Шотландії та проїжджають). У настільки наполегливому повернення до національної тематики позначилося, безсумнівно, шотландське походження самого Смоллета, вельми для нього відчутне під час його перших кроків у Лондоні, причому наслідки цього походження, зрозуміло, позначалися не кращим чином. Проте в тій трактуванні Шотландії, що вкладена в романі в уста Брамбла, поряд з істинними спостереженнями є і наївність, і явна ідеалізація традицій, національних устоїв шотландців, наприклад, протиставляється шотландської моральної чистоти загальна розбещеність англійців, про особливості жителів столиці - Лондона, втрата ними своїх коренів. Лейтенант Лісмахаго є не тільки учасником дискусії, а й, можна сказати, пружиною однією з сюжетних ліній: саме він у результаті стає обранцем і чоловіком сестри Брамбла Табіти, сварливою старої діви, яка протягом роману доставляє його учасникам чимало клопоту і неприємностей.

Повернемося ж до героя роману, чиє ім'я фігурує у назві. Під час подорожі на козлах карети, в якій сидять містер Брамбл, його сестра міс Табіта, а також покоївка Дженкінс, що тримає на колінах на спеціальній подушечці найбільшу коштовність - улюблену собачку міс Табіти «поганого пса» Чаудер, волею випадку опиняється незнайомий молодий чоловік, за увазі - сущий халамидник. Його-то і звуть Хамфрі Клінкер. Надалі з'ясовується, що він незаконнонароджений, підкидьок, виховувався в притулку (парафраз філдінговского «Тома Джонса, найди", проте парафраз чітко пародійний, що позначається і в описі зовнішності Хамфрі, і в переліку його «умінь», і в усьому іншому). Великодушний Брамбл, бачачи, що молода людина кинутий напризволяще, наймає його до себе в служіння. Той виявляє щире прагнення досить ідіотичного властивості, чому весь час потрапляє у безглузді ситуації. Однак після прибуття до Лондона в Хамфрі несподівано