Короткий переказ твору Стільці (Ежен Йонеско)

У п'єсі діє безліч невидимих персонажів і троє реальних - Старий (95 років), Старенька (94 роки) і Оратор років). На авансцені стоять два порожніх стільця, праворуч три двері і вікно, ліворуч - також три двері та вікно, біля якого знаходиться чорна дошка і невелике піднесення.Ще одні двері знаходиться в глибині. Під вікнами будинку хлюпоче вода - Старий, перехилився через підвіконня, намагається розгледіти підпливають човни з гостями, а Старенька благає не робити цього, скаржачись на гнильний запах і комарів.

Старий називає Стареньку Семірамідою, вона ж обходиться пестливими словами «серденько», «лапочка», «дитинко». В очікуванні гостей старики розмовляють: от раніше завжди було світло, а тепер кругом темінь непроглядна, і був колись такий місто Париж, але чотири тисячі років тому потьмянів - тільки пісенька від нього і залишилася. Старенька захоплюється талантами Старого: шкода, честолюбства йому не вистачило, але ж він міг бути головним імператором, головним редактором, головним лікарем, головним маршалом ... Втім, він все-таки стад маршалом сходових маршів - іншими словами, воротарем. Коли Старенька додає необережно, що не треба було талант у землю заривати, Старий заливається сльозами і голосно кличе матусю - з великими труднощами Старенькій вдається його заспокоїти нагадуванням про велику Місії. Сьогодні ввечері Старий повинен передати людству Звістка - заради цього і скликані гості. Зберуться абсолютно все: власники, умільці, охоронці, священики, президенти, музиканти, делегати, спекулянти, пролетаріат, секретаріат, вояччина, селюк, інтелігенти, монументи, психіатри та їхні клієнти ... Всесвіт чекає Вести, і Старенька не може приховати гордовитою радості: нарешті -то Старий зважився заговорити з Європою та іншими континентами!

Чути плескіт води - з'явилися перші запрошені. Схвильовані люди похилого віку шкутильгають до дверей в ніші і проводжають на авансцену невидиму гостю: судячи з розмови, це дуже люб'язна дама - Старенька підкорена її світськими манерами. Знову хлюпоче вода, потім хтосьнаполегливо дзвонить у двері, і Старий завмирає на порозі по стійці струнко перед невидимим Полковником. Старенька поспішно виносить ще два стільці. Всі сідають, і між незримими гостями затівається бесіда, яка все більше і більше шокує господарів будинку - Старий навіть вважає за потрібне попередити Полковника, що у милої пані є чоловік. Ще один дзвінок, і Старого чекає приємний сюрприз - завітала «юна спокусниця», інакше кажучи, подруга дитинства зі своїм чоловіком. Невидимий, але явно представницький пан підносить у подарунок картину, і Старенька починає кокетувати з ним, як справжня повія, - задирає спідниці, голосно регоче, будує очки. Ця гротескна сцена припиняється несподівано, і настає черга спогадів: Старенька оповідає, як пішов з дому невдячний синку, а Старий сумує, що дітей у них немає - але, може, це й на краще, оскільки сам він був поганим сином і покинув матір вмирати під парканом. Дзвінки у двері слідують один за іншим, і дія прискорюється:

Старий зустрічає гостей, а Старенька, задихаючись, виволікає все нові і нові стільці. Крізь натовп невидимих запрошених вже важко проштовхнутися: Старенька тільки й встигає запитати, надів чи Старий підштаники. Нарешті дзвінки замовкають, але вся сцена вже заставлена стільцями, і Старий просить запізнілих невидимок розміститися вздовж стін, щоб не заважати іншим. Сам він пробирається до лівого вікна, Семіраміда застигає біля правого - обидва залишаться на цих місцях до кінця п'єси. Люди похилого віку ведуть світський розмову з гостями і перегукуються крізь натовп між собою.

Раптово з-за лаштунків чуються гул і фанфари - це завітав імператор. Старий у нестямі від захоплення: він наказує всім встати і журиться лише тим, що не може підібратися до Його величності ближче - придворні інтриги, що поробиш! Але він не здається і, перекрикуючи натовп, ділиться з дорогоцінним імператором пережитими стражданнями: вороги бенкетували, друзі зраджували, били палицею, всаджувати ніж, підставляли ногу, не давали візи, ні разу в житті не надіслали запрошення, зруйнували міст і розвалили Піренеї ... Але ось зійшло на нього прозріння: це було сорок років тому, коли він прийшов тата поцілувати, перш ніж відправитися в ліжечко.Над ним тоді стали сміятися і одружили - довели, що великий. Зараз з'явиться оратор, викладе рятівну Звістка, бо сам Старий - на жаль! - Толком говорити не вміє.

Напруга наростає. Двері номер п'ять відкривається нестерпно повільно, і виникає Оратор - реальний персонаж у крислатому капелюсі та плащі, схожий на художника або поета минулого-століття. Нікого не помічаючи, Оратор проходить до естради і починає роздавати автографи невидимкам. Старий звертається до присутніх з прощальним словом (Старенька вторить йому, переходячи від схлипів до справжніх ридань): після довгих праць в ім'я прогресу і на благо людства йому належить зникнути разом з вірною своєю подругою - вони помруть, залишивши по собі вічну пам'ять. Обидва обсипають конфетті та серпантином Оратора і порожні стільці, а потім з вигуком «Хай живе імператор!» Вистрибують кожен у своє вікно. Лунають два зойку, два сплески.Оратор, безпристрасно спостерігав за подвійним самогубством, починає мукати і розмахувати руками - стає ясно, що він глухонімий. Раптом обличчя його світлішає:

схопивши крейду, він пише на чорній дошці великі літери ДРР ... ЩЩЛИМ ... ПРДРБР ... Оглядаючи із задоволеною посмішкою невидиму публіку, він чекає захопленої реакції - потім похмурніє, різко кланяється і віддаляється через двері в глибині. На порожній сцені зі стільцями і естрадою, засипаними серпантином і конфетті, вперше чуються вигуки, сміх, покашлювання - це невидима публіка розходиться після представлення.