Короткий переказ твору Біліє парус одинокий (Валентин Катаєв)

Дачний сезон закінчився, і Василь Петрович Бачій з синами Петром та Павликом повертався до Одеси.

Петя в останній раз окинув поглядом світиться ніжною блакиттю нескінченне морський простір.На пам'ять прийшли рядки: «Біліє парус одинокий / У тумані моря голубому ...»

І все ж головне чарівність моря становила для дев'ятирічного хлопчика не мальовничість його, а споконвічна таємничість: фосфоричне світіння, прихована життя глибин, вічний рух хвиль ... Повним таємниці було і бачення бунтівного броненосця, кілька разів з'являвся на горизонті.

Але от прощання з морем закінчилося. Всі троє розмістилися на лавах, і диліжанс рушив. Коли до Аккермана залишалося верст десять і по обидва боки дороги вже тяглися суцільні виноградники, пасажири почули гвинтівковий постріл, а через хвилину задні двері диліжанса відкрилася і кремезний чоловік застиг було на підніжці. Але тут попереду показався кінний роз'їзд, і він швидко пірнув під лаву. Петя встиг помітити руді флотські чоботи і витатуюваний на руці якірець, як і тато, він зробив вигляд, що нічого не сталося, і відвернувся. Через півгодини тато порушив мовчання: «Здається, під'їжджаємо ... На дорозі ні душі». Пролунав шерех, і зараз же грюкнули двері ...

На пароплаві «Тургенєв» Петя, не знайшовши відповідних для знайомства однолітків, став спостерігати за дивним вусатим пасажиром. Вусатий явно когось розшукував і нарешті зупинився перед сплячим на палубі і прикрившись картузик особа чоловіком. Петя остовпів: задерли штанини оголили рижіну флотських чобіт, які дві години тому виглядали з-під лавки диліжанса.

Коли минули Ланжерон, вусатий підійшов до сплячого, взяв за рукав: «Родіон Жуков?» Але той відштовхнув вусатого, скочив на борт і стрибнув у воду.

... Вечоріло, коли Гаврик з дідусем вибрали перемет і налягли на весла. Зовсім недавно пройшов пароплав «Тургенєв». Значить, вже близько восьми і треба поспішати. Раптом чиїсь руки схопилися за корму шаланди. Коли дід з онуком втягли плавця в човен, він був майже непритомний і ледве промовив: «Не показуйте мене людям. Я матрос ».

На ранок Гаврик зібрався до Терентія, старшому братові. Матроса явно шукали. Близько тиру на маленькій прибережної ярмарку вусатий пан у казанку розпитував Йосипа Карловича, чи не помітив він вчора ввечері чого-небудь підозрілого. Дізнавшись, що Гаврик живе неподалік, вусатий почав розпитувати і його, але небагато чого зумів домогтися. Хлопчик у свої дев'ять років був розважливий і обережний.

По дорозі на Ближні Млини Гаврик зустрів Петрика і запросив із собою до брата. Петі суворо було заборонено відлучатися так далеко і так надовго, але з Гавриков він не бачився все літо, крім того, так хотілося розповісти про подію на «Тургенєва».

Вже в сутінках Терентій привів у халупку діда щуплого молодої людини в пенсне. Ілля Борисович підтвердив, що Родіона Жукова бачив біля труни потьомкінцям Вакулінчука, і передав матросові згорток з одягом. Гаврик відправився подивитися, чи все спокійно. За рогом хлопчика схопив вже знайомий йому вусатий. Гаврик закричав. «Мовчи, вб'ю!» - Шпик рвонув його за вухо.Три тіні метнулися від халупки до обриву, прогримів постріл ... Розлючені невдачею жандарми допитали діда і відвезли у відділок.

Гаврик перебрався до Терентія, носив дідові передачі, дуже переживав, дізнавшись, що діда кожен день б'ють. Депо, де працював брат, страйкувало, і Гаврик намагався заробляти чим тільки міг. Непоганий дохід приносила гра у вушка.

Петя теж захопився вушками, але був занадто азартний, нетерплячий і програвав навіть те, що брав у борг. Згубне для всякого гравця бажання відігратися затягувало у вир. Він з м'ясом вирвав гудзики батьківського віцмундира й упав до того, що спочатку забрав з буфету залишену куховаркою Дуней здачу, а потім викрав зі скарбнички Павлика гроші, що збираються їм на велосипед. Але програв і це, так що одного разу Гаврик оголосив, що чекати більше не бажає і що Петя надходить в рабство, поки не розквитається.

У місті тим часом кілька кварталів була оточена військами, чулася стрілянина. Як-то Гаврик велів Петі принести ранець та не забути взяти гімназійний квиток. Він завантажив ранець важкими мішечками вушок, і вони вирушили в райони, оточених солдатами. Потім вушка забирали вже на Малій Арнаутській, у господаря тиру Йосипа Карловича, і дворами пробиралися до будинку з гучним двором-колодязем. На свист Гаврика спускався чоловік і забирав «товар». Петя тепер добре розумів, що це були за вушка.

Останній рейс йому довелося здійснити в поодинці: у оточення походжав пам'ятний обом хлопчикам вусатий. У знайомому дворі-колодязі на його відчайдушний крик (свистіти він так і не навчився) виглянув чоловік і покликав його нагору. Це був побіжний потемкінец-матрос, хоча тепер дізнатися його заважала борідка і вусики. У кухню увійшов Терентій: «Все одно не втримаємося. Будемо по дахах йти. Вони тама знаряддя ставлять ».

Будинки хлопчика чекали нові випробування. У місті йшли погроми. Прийшла просити притулку сім'я Коганов, і Бачеі сховали їх у задніх кімнатах. Коли натовп погромників увійшла до під'їзду, тато зустрів їх: «Хто дав вам право ...» Його схопили, вдарили, і, якби не поява Дуні з іконою в руках, справа набула б поганий оборот.

Гаврик з'явився під Новий рік: «сховавшими, і будемо в розрахунку». Він подав чотири знайомих важких мішечка. Петя ледве встиг сховати їх у ранець, як із знівеченим віцмундира в дитячу увірвався тато, за ним з ревінням влетів Павлік: Петько обікрав його!

Папа змінився на обличчі: він знає, в чому справа. Син грає в азартні ігри, в ці, як їх там, чушки, вушка ... Перерва ранець, він дістав мішечки і кинув їх у палаючу піч. Петя крикнув: «тика», -