Короткий переказ твору Розтратники (Валентин Катаєв)

Кур'єр Микита поставив перед головбухом Філіпом Степановичем Прохоровим склянку чаю, але не пішов. Йому явно хотілося поговорити.

Газети були повні повідомленнями про розтрати та розтратника і повальне в Москві втечу їх від правосуддя. Навіть у будинку на Мясницькій, де розташовується їхня контора, з шести установ п'ять вже розтринькали грошики. «Одні ми нерозтраченими на весь будинок залишилися», - уклав Микита.

Філіп Степанович відмахнувся. Він відрізнявся помірністю і ретельністю у службових справах, а лічильно-фінансовою діяльністю займався з часів закінчення російсько-японської війни. При всьому тому в його характері була, хоча майже й непомітна, авантюристична жилка. Було й невинне зарозумілість, зачате давним-давно, коли він прочитав у великосвітському романі фразу: «Граф Гвідо скочив на коня ...»

Години в три головбух заглянув до касира Ванечке: завтра треба буде виплатити співробітникам платню. Доведеться сходити в банк і отримати тисяч дванадцять. Микита, почувши це, відправився за товаришами по службі. Коли ті отримали гроші, він зажадав видати зарплату йому і, за дорученням, прибиральниці Сергєєвої. Зробити ж це зручно в тихій їдальні за рогом. Випили пивка і закусили. Ванечка збігав за горілкою, так що потім головбух не хотів вже розлучатися з касиром і запросив його до себе додому.

Яніночка, дружина, зустріла навантажених кульками гуляк відчайдушною лайкою. Під дзвін ляпасів і вереск дружини Філіп Степанович і Ванечка кинулися з квартири, найняли візника і опинилися на Страсний, звідки вже з дівчатами вирушили в найближчі номери. На ранок, втім, друзі прокинулися не в номерах, а в купе поїзда, що під'їжджає до Ленінграда. Ізабелла розповіла, що квитки купив несподівано з'явився Микита, що Ванечкіна супутниця втекла в Клину, але в Ленінграді йому знайдеться нова подруга.

Замкнувшись у вбиральні, чоловіки перерахували готівку: тисячі трьохсот як не бувало. «Що ж буде?» - Обімлів Ванечка. Головбух, несподівано навіть для себе, підморгнув: «Нічого не буде.Їдемо собі і їдемо ». З глибин пам'яті виплило: «Граф Гвідо скочив на коня ...»

У Ленінграді поселилися в готелі «Гігієна». Ізабелла призвела обіцяну касиру дівчину, кістляву, ледачу і жахливо високу. Вчотирьох вони гуляли, грали в карти і рулетку. Величезні гроші давали відчуття дешевизни і доступності насолод. Однак хотілося «обстежити» місто без супутниць.

Їм вдалося вислизнути від них і відправитися на візнику по Невському, до Мідному вершникові, на набережні, до Зимового ... Філіп Степанович був приголомшений. Іванка мучило нетерпіння скоріше «дообстеження» місто і познайомитися з колишніми княгинями. Візник відвіз їх у «Бар», що при Європейській готелі, звідки вже в супроводі елегантного молодого чоловіка вони відбули на автомобілі в «вище суспільство».

У блакитній вітальні особняка на Каменноостровском були генерали в еполетах, дами, сановники, кавалергарди, дівчата в бальних сукнях. По блакитному килиму походжав імператор Микола Другий. Він привітався і запитав: «Горілки? Пива? Шампанського? Або прямо в дев'ятку? »

Філіп Степанович похитнувся і повільно вимовив: «Ду-ч-ень приємно. Я граф Гвідо зі своїм касиром Іванком ». Касир в цей час вже знайомився з дівчиною: «Ви, перепрошую, княгиня?» - «З вашого дозволу - княжна».

... Графа Гвідо визволила з особняка Ізабелла, через подруг дізнався, куди відвезли її супутників. Ванечки ж в особняку не виявилося. Він вирушив з княжною, довго колесив по ресторанах.Врешті-решт вони зупинилися біля дерев'яного будиночка. Супутниця зажадала гроші вперед і повела його в комірчину. Через ситцевій полога чувся гучний хропіння. Це спала бідна хвора матуся - княгиня. Дівчина зажадала ще сто червінців, але до себе так і не допустила: «Не торкайтеся, спочатку сходіть у лазню!» Через ситцевій фіранки вийшов чолов'яга в підштаниках і викинув касира на вулицю.

У готелі «Гігієна» людина, що назвалася уповноваженим якогось Цехомкома, зманив москвичів в провінцію: вже якщо обстежити, так обстежити. У поїзді затіялася гра в дев'ятку, і головбух продули б в дим, але в місті Калинове Прохоров і Ванечка втекли з поїзда. У тридцять верст була рідна село касира. Самогон лився рікою у хаті вдови Клюквіна, дуже скоро, проте, що здогадався, звідки в сина гроші. Настільки ж догадливим опинився і голова сільради. Довелося бігти.Опритомніли в поїзді, що казна-куди йде. Сусідом був солідного виду, надзвичайно акуратний і ввічливий громадянин - інженер Шольтен. Вислухавши нарікання друзів на відсутність гідних обстеження об'єктів як в Ленінграді, так і в провінції, він поцікавився, чи багато у них коштів.Дванадцять тисяч він назвав сумою, на яку можна половину земної кулі обстежити, в тому числі Крим і Кавказ. Виявилося, що він теж уже чотири місяці «обстежує». Шольтен дуже здивувався, що вони так нічого і не побачили. Ось зараз буде Харків, хай пересідають на поїзд до мінвод і ...

Біля каси друзі виявили, що грошей вже немає навіть на повернення до Москви. Довелося продати пальто ...

У березні у будівлі губернського суду під конвоєм вивели Пилипа Степановича та Іванка. Микиті, що опинився поблизу, Ванечка показав розчепірену п'ятірню - п'ять років.