Короткий переказ твору Мінливості методу (Алехо Карпентьєр)

Назва роману перегукується з назвою відомого трактату французького філософа XVII ст. Рене Декарта "Міркування про метод». Карпентьєр як би здійснює зворотне тлумачення концепції Декарта, проводячи думка про несумісність латиноамериканської дійсності з раціональної логікою, здоровим глуздом.

Дія починається в 1913 р., перед першою світовою війною, а закінчується в 1927 р., коли в Брюсселі проходить Перша всесвітня конференція проти колоніальної політики імперіалізму.

Глава Нації - президент однієї з латиноамериканських республік - безтурботно проводить час в Парижі: ніяких важливих справ, аудієнцій, прийомів, можна відпочити і розважитися.

Любить він Францію, культурну і цивілізовану країну, де навіть написи у вагонах метро звучать як олександрійський вірш. Президент - людина освічена, він вельми начитаний і при нагоді не проти похизуватися помітною цитатою, розбирається в живописі, цінує оперне мистецтво, любить оточувати себе інтелектуальною елітою, не чужий меценатства.

У Парижі він воліє віддаватися різноманітним задоволень, насолоджуватися життям. Любитель випити і частий відвідувач фешенебельних паризьких борделів, на батьківщині, у своїх палацових покоях він являє зразок стриманості, суворо осуджуючи зростання числа публічних будинків і питних закладів. Його дружина дена Ерменехільда померла три роки тому.

У Парижі батька супроводжує його улюблениця дочка Офелія, чарівна креолка, запальна і уперта, свавільна і легковажна. Вона зайнята колекціонуванням старовинних камней, музичних шкатулок і скакових коней. Її брат Аріель - посол в США.

Ще один син президента, Радамес, провалившись на іспитах у Вест-Пойнті військову академію, захопився автомобільними гонками і загинув в аварії, а молодший, Марк Антоній, нікчемний і екзальтований франт, схиблений на генеалогії, - мандрує по Європі.

Приємне проведення часу порушує поява схвильованого посла Чоло Мендоси з звісткою про те, що генерал Атаульф Гальван підняв заколот, майже вся північ країни в руках повсталих, а біля урядових військ не вистачає зброї.

Глава Нації в люті: він відшукав цього офіцера в глухому гарнізоні, взяв його під свою опіку, вивів у люди, зробив військовим міністром, а тепер зрадник спробував скористатися його відсутністю, щоб відняти владу, виставляючи себе захисником Конституції, на яку з епохи війни за незалежність плювати хотіли всі правителі.

Президент терміново відбуває до Нью-Йорк, розраховуючи закупити необхідне озброєння, а за це поступитися за подібною ціною північноамериканської компанії «Юнайтед фрут» бананові плантації на Тихоокеанському узбережжі.

Давно вже слід було це зробити, але все противилися всякі професори та інші інтелігенти, викриваючи експансію імперіалізму янкі, а що тут поробиш, якщо це фатальна неминучість, зумовлена і географічно, й історично. З угодою проблем не виникає: компанія при будь-якому ході подій нічого не втрачає, а мудрий Гальван ще до початку збройного виступу проти уряду зробив заяву представникам преси, що капітал, землі та концесії північноамериканців залишаться в недоторканості.

Повернувшись в країну, Глава Нації приймається залізною рукою наводити порядок.

Його гнів викликає має широке ходіння маніфест, де оголошується, що він захопив владу шляхом військового перевороту, утвердився на посаді з допомогою сфальсифікованих виборів, а повноваження свої продовжив на основі самовільного перегляду Конституції.

На думку опозиції, людиною, яка могла б відновити конституційний порядок і демократію, Луїс є Леонсіо Мартінес. вже цього Глава Нації ніяк не може збагнути: чому їхній вибір упав на університетського професора філософії, суто кабінетного вченого, який поєднував пристрасть до вільнодумства з потягом до теософії, войовничого вегетаріанця і шанувальника Прудона, Бакуніна та Кропоткіна.

Війська кинуті проти студентів, що сховалися в університеті і мітингувальників проти уряду. Глава Нації особисто очолює похід проти бунтівного генерала Гальван, бере гору і страчує його.

Доводиться вчинити криваву бійню в Нуева Кордобі, де навколо Мартінеса об'єдналися тисячі противників режиму. Президент змушений поквапитися з цим, відчуваючи тиск з боку посла США, який натякає про намір своєї країни втрутитися і покінчити з усіма анархіствующімі і соціаліствующімі елементами.

Глава Нації поранений у саме серце чорною невдячністю тих, заради кого трудився день і ніч. Раз народ не вірить у його чесність, безкорисливість та патріотизм, він має намір залишити свій пост і покласти свої обов'язки на главу сенату до найближчих виборів, але слід винести це питання на референдум, хай люди вирішать. В обстановці терору і загального страху результати голосування свідчать про разюче одностайності. Главу Нації починає турбувати артрит, і він вирушає на лікування спочатку в США, а потім в улюблену Францію.

Знову Париж, де можна підкоритися знайомому ритму безтурботного життя.

Однак президент одразу ж розуміє, що ставлення до нього змінилося. У газетах пройшли репортажі про вчинені ним жорстокі репресії, його затаврували тираном. Треба спробувати виправити справу.

Французька преса легко йде на підкуп, і ось вже на її сторінках публікується серія хвалебних статей про його країні і його уряді. Але все ж реноме відновити не вдається. Він відчуває пекуче обурення людьми, які принизили і образили його, закривши перед ним двері свого будинку. Досить до речі, на його погляд, виявляється прозвучав у Сараєво постріл, на такому тлі події в його країні швидко забудуться.

І знову приходить телеграма з батьківщини - підняв повстання генерал Вальтер Хофман, очолював Раду Міністрів.

Глава Нації поспішає повернутися в країну.

Але на цей раз він не просто діє за звичним правилами - переслідувати, схопити, розстріляти, а відповідно до моментом намагається сформувати громадську думку, у своїх публічних виступах, як зазвичай відрізняються витіюватістю мовних зворотів, мовної пихатість, він називає Хофмана, що має німецькі коріння , уособленням прусського варварства, яке розповзається по Європі. «Ми - метиси, і пишаємося цим!» -